Природа Приморского края является уникальной для России и определяется географическим положением края. Он находится на юго-востоке России, омывается водами Тихого океана, отчего климат на большей части Приморского края муссонный. Это теплые и снежные зимы, это нежаркое лето с обильными осадками.
К тому же большая часть территории края относится к зоне высокой поясности, для которой характерно чередование природных зон по высоте. Конечно в горах Сихотэ-Алинь мы не встретим горной тундры, но вот тайга там имеется.
Для равнинной части приморского края характерны природная зона Муссонных лесов на севере и зона Широколиственных лесов на юге.
Вывод: Приморский край преимущество расположен в природных зонах Высотной поясности и Широколиственных лесов. В зоне высокой поясности большую часть территории занимает тайга
Петрусь (так звали сліпого) народився живим і рухливою дитиною, але поступово став задумливим,
прагнуть проникнути в таємниці, йому недоступні. Адже він був позбавлений найпрекраснішого шляху пізнання
світу - фарб, світла, всіх відтінків живий і прекрасної природи.
Двоє людей прийняли спочатку особливу участь у долі дитини. Його мати і дядько Максим. Цей чоловік, в
Свого часу відомий забіяка, поїхав до Італії і приєднався до Гарібальді. Звідти повернувся калікою, "праву
ногу йому зовсім відрізали, і тому він ходив на милиці, а ліва рука була пошкоджена і годилася тільки на
те, щоб сяк-так спиратися на палицю ". Два різних початку - ніжність і поетичність матері і мужність старо-
го воїна - до Петрусеві пізнавати світ.
Спочатку він вивчав кімнати, прислухаючись до всього і обмацуючи кожен предмет. З хвилюванням читаємо ми про те, як знайомився він з весняним світом, піснями птахів. Малюк, не в силах зрозуміти усього різноманіття,
"Тихо застогнав і відкинувся назад на траву". Він був у глибокій непритомності.
Йому йшов п'ятий рік, коли мистецтво увійшло в його життя. Тонкий психолог, Короленка дивно точно
передає почуття, які відчуває сліпа дитина. Автор зауважує ледь вловимі переживання, впечат-
лення руху дитячої душі. Завдяки тому, що нещасний народився в багатій родині і оточений люблячими
людьми, він отримує можливість розвинути в собі художній дар.
На сопілці грав йохим. І ця гра на просте дудці, яку сільський хлопець зробив сам після дол-
гих пошуків підходящого дерева, поклала початок перетворенню сліпого хлопчика в музиканта. І Петрусь
щовечора приходив до стайні слухати музику Іохима. Довго довелося матері на кращому закордонному
піаніно "боротися з шматком прикрашеної верби". Хлопчик не визнавав її гри. Своєю душею він відчував
рідне і близьке в звуках сопілки і лякався при виконанні гучною і хитрою п'єси. І тільки коли бариня
зрозуміла, що "у мужика Іохима справжнє, живе почуття" і відкрила і у себе таке ж, вона зуміла змусити
хлопчика полюбити свою гру. За до звуків дитина вчилася осягати і стан душі і кольору.
"Це захоплення музикою стало центром його розумового зростання: воно заповнювало і урізноманітнило його існу-
вованіе ". Сліпий вчився грати на піаніно, але любив також і дудку.
Завдяки режиму, заведеним дядьком Максимом, хлопчик нормально розвивався фізично й навіть позна-
комілся з сусідською дівчиною Евеліною, яка стала товаришем всього його життя. Їм добре разом. Еве-
ліна багато про що розповідає Петру, а той грає для неї, прагнучи всі свої враження перекласти на музику.
Дитяча дружба переросла в юнацьку прихильність, а потім і в справжню любов. Евеліна часом
переставала помічати недоліки свого коханого, та й Петро разом з нею не відчував його так гостро.
Але чим більше Петро ставав особистістю, тим більше страждав від своєї ущербності. І, може бути, зам-
кнулся би він у себе і зробив себе назавжди нещасним, якби не дядько. Адже недаремно той віддав своє здоров'я
за щастя людей. Максим постійно домагався, щоб і племінник думав менше про свій недолік, а більше про страждання інших, щоб навчився відчувати чуже горе. Дядю турбувало, що багата садиба - недо-
тнього, тісний світ для підлітка, а життя тут зовсім не схожа на ту, якою живуть більшість лю-
дей. Тому й Петрусь, "що став вже юнаків, виріс, як тепличний квітка, захищений від різких сторін-
Природа Приморского края является уникальной для России и определяется географическим положением края. Он находится на юго-востоке России, омывается водами Тихого океана, отчего климат на большей части Приморского края муссонный. Это теплые и снежные зимы, это нежаркое лето с обильными осадками.
К тому же большая часть территории края относится к зоне высокой поясности, для которой характерно чередование природных зон по высоте. Конечно в горах Сихотэ-Алинь мы не встретим горной тундры, но вот тайга там имеется.
Для равнинной части приморского края характерны природная зона Муссонных лесов на севере и зона Широколиственных лесов на юге.
Вывод: Приморский край преимущество расположен в природных зонах Высотной поясности и Широколиственных лесов. В зоне высокой поясности большую часть территории занимает тайга
Петрусь (так звали сліпого) народився живим і рухливою дитиною, але поступово став задумливим,
прагнуть проникнути в таємниці, йому недоступні. Адже він був позбавлений найпрекраснішого шляху пізнання
світу - фарб, світла, всіх відтінків живий і прекрасної природи.
Двоє людей прийняли спочатку особливу участь у долі дитини. Його мати і дядько Максим. Цей чоловік, в
Свого часу відомий забіяка, поїхав до Італії і приєднався до Гарібальді. Звідти повернувся калікою, "праву
ногу йому зовсім відрізали, і тому він ходив на милиці, а ліва рука була пошкоджена і годилася тільки на
те, щоб сяк-так спиратися на палицю ". Два різних початку - ніжність і поетичність матері і мужність старо-
го воїна - до Петрусеві пізнавати світ.
Спочатку він вивчав кімнати, прислухаючись до всього і обмацуючи кожен предмет. З хвилюванням читаємо ми про те, як знайомився він з весняним світом, піснями птахів. Малюк, не в силах зрозуміти усього різноманіття,
"Тихо застогнав і відкинувся назад на траву". Він був у глибокій непритомності.
Йому йшов п'ятий рік, коли мистецтво увійшло в його життя. Тонкий психолог, Короленка дивно точно
передає почуття, які відчуває сліпа дитина. Автор зауважує ледь вловимі переживання, впечат-
лення руху дитячої душі. Завдяки тому, що нещасний народився в багатій родині і оточений люблячими
людьми, він отримує можливість розвинути в собі художній дар.
На сопілці грав йохим. І ця гра на просте дудці, яку сільський хлопець зробив сам після дол-
гих пошуків підходящого дерева, поклала початок перетворенню сліпого хлопчика в музиканта. І Петрусь
щовечора приходив до стайні слухати музику Іохима. Довго довелося матері на кращому закордонному
піаніно "боротися з шматком прикрашеної верби". Хлопчик не визнавав її гри. Своєю душею він відчував
рідне і близьке в звуках сопілки і лякався при виконанні гучною і хитрою п'єси. І тільки коли бариня
зрозуміла, що "у мужика Іохима справжнє, живе почуття" і відкрила і у себе таке ж, вона зуміла змусити
хлопчика полюбити свою гру. За до звуків дитина вчилася осягати і стан душі і кольору.
"Це захоплення музикою стало центром його розумового зростання: воно заповнювало і урізноманітнило його існу-
вованіе ". Сліпий вчився грати на піаніно, але любив також і дудку.
Завдяки режиму, заведеним дядьком Максимом, хлопчик нормально розвивався фізично й навіть позна-
комілся з сусідською дівчиною Евеліною, яка стала товаришем всього його життя. Їм добре разом. Еве-
ліна багато про що розповідає Петру, а той грає для неї, прагнучи всі свої враження перекласти на музику.
Дитяча дружба переросла в юнацьку прихильність, а потім і в справжню любов. Евеліна часом
переставала помічати недоліки свого коханого, та й Петро разом з нею не відчував його так гостро.
Але чим більше Петро ставав особистістю, тим більше страждав від своєї ущербності. І, може бути, зам-
кнулся би він у себе і зробив себе назавжди нещасним, якби не дядько. Адже недаремно той віддав своє здоров'я
за щастя людей. Максим постійно домагався, щоб і племінник думав менше про свій недолік, а більше про страждання інших, щоб навчився відчувати чуже горе. Дядю турбувало, що багата садиба - недо-
тнього, тісний світ для підлітка, а життя тут зовсім не схожа на ту, якою живуть більшість лю-
дей. Тому й Петрусь, "що став вже юнаків, виріс, як тепличний квітка, захищений від різких сторін-
них впливів далекого життя ".