1. Как мы можем предотвратить конфликт ведущий к насилию? 2. Все ли конфликты плохи? Почему? 3. Когда конфликт даёт положительные результаты для всех ,кого коснулся? 4. Что является показателем того, что управление развитием конфликта приведет к положительным результатам для всех его участников?
За годы независимости в результате проведенных последовательных широкомасштабных реформ в Узбекистане создана новая, отвечающая самым высоким демократическим требованиям система государственной власти. Эта система основывается на таких общепринятых принципах правового государства, как верховенство закона, приоритет прав и свобод человека, принцип разделения властей, приоритет общепризнанных норм международного права и другие. Одним из наиболее значимых принципов правового государства является принцип разделения властей. Этот принцип, принятый в качестве основополагающего практически всеми демократическими государствами, важной составляющей которого выступает система сдержек и противовесов, позволяет обеспечивать не только независимость, самостоятельность и взаимодействие ветвей власти, но и взаимоограничение, сдерживание и взаимоконтроль между ними в установленных правовых пределах. Все это является важнейшей гарантией недопущения концентрации властных полномочий в руках одной ветви власти, условием демократического развития, стабильности, поддержания законности, баланса интересов в обществе. Конституция Республики Узбекистан закрепила основные механизмы в этой области, определив принцип разделения властей важнейшим условием реализации народовластия. В соответствии с Конституцией Олий Мажлис Республики Узбекистан осуществляет законодательную власть, Кабинет Министров — исполнительную власть, Конституционный, Верховный и Высший хозяйственный суды — судебную[1]. Президент Республики Узбекистан является главой государства и обеспечивает согласованное функционирование и взаимодействие органов государственной власти. Каждая ветвь власти является независимой и действует исключительно в рамках своих конституционных полномочий, не вмешиваясь в деятельность другой ветви. Система сдержек и противовесов, заложенная в Конституции и законах нашей страны, в полной мере соответствует практике развитых демократических стран, самым современным демократическим требованиям, определяющим критерии организации законотворческой, исполнительной, судебно-правовой деятельности. Механизм сдержек и противовесов четко просматривается в процессе законотворческой деятельности. Так, в соответствии со статьей 84 Конституции закон приобретает юридическую силу лишь тогда, когда он принимается парламентом, подписывается и обнародуется Президентом. Президент наделен правом вето. Он вправе возвратить закон со своими возражениями в Олий Мажлис. Однако в случае одобрения закона в ранее принятой редакции большинством, то есть не менее двух третей голосов от общего числа парламентариев, закон подлежит подписанию и обнародованию Президентом. В законодательстве установлены случаи, когда законопроекты, вносимые на рассмотрение парламента, в обязательном порядке подлежат согласованию с органами исполнительной власти. Такая формула обеспечивает высокий демократизм законотворческого процесса, определяет исключительную роль законодательной власти в формировании законодательной базы государственного управления, проводимых в стране реформ. Необходимо особо отметить, что система сдержек и противовесов развивалась и развивается в нашей стране последовательно, поэтапно, на основе принципа преемственности, с учетом уровня развития общественно-политических, социально-экономических отношений, зрелости государственных, политических институтов. Практика государственного строительства некоторых зарубежных стран показывает, что форсирование демократических реформ, поспешный переход к парламентской форме правления привели к дестабилизации общественно-политической обстановки в этих странах, подрыву самих основ государственности, демократических ценностей в сознании граждан.
адміністративне право україни являє собою окрему галузь права, що покликана регулювати певну групу суспільних відносин. головною їхньою особливістю є те, що вони виникають, розвиваються і припиняють своє існування у сфері державного іння у зв'язку з організацією та функціонуванням системи виконавчої влади на всіх рівнях іння в державі.
адміністративне право — це сукупність правових норм, які встановлюються і забезпечуються державою з метою регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності.
предметом адміністративного права є суспільні відносини, що ся з питань державного іння:
• відносини між підпорядкованими одне одному державними органами, органами місцевого самоврядування та їх службовцями (наприклад, кабінетом міністрів україни та обласними, районними державними адміністраціями); між не підпорядкованими одне одному державними органами, органами місцевого самоврядування та їхніми службовцями (на центральному рівні — між міністерствами, комітетами й відомствами, на місцевому рівні —. між державними адміністраціями різних областей);
• між вказаними вище органами і недержавними господарськими й соціально-культурними об'єднаннями, підприємствами, установами, громадськими об'єднаннями чи громадянами (наприклад, між відділом соціального забезпечення державної районної адміністрації та громадянином, який звернувся до відділу з відповідною заявою). при регулюванні цих суспільних відносин держава використовує такі методи: рекомендації й обов'язкові настанови, заборона певних дій, одноособове і колегіальне прийняття рішень, координація діяльності різних установ та осіб. однак найпоширенішими і найважливішими державного іння є переконання (диспозитивний метод) і примус (імперативний метод). переконання пов'язане із впливом на свідомість людини шляхом апеляції до її сумління, правосвідомості тощо. у разі порушення закону застосовується примус. примус — це крайній захід, який використовують здебільшого для припинення правопорушення.
джерелами адміністративного права є численні нормативно-правові акти. по-перше, це конституція україни, яка визначає систему органів виконавчої влади та основні принципи їхньої діяльності із здійснення державного іння.
до законів, що регулюють адміністративно-правові відносини, належать закони україни «про державну службу», «про міліцію», «про місцеве самоврядування в україні», «про звернення громадян» тощо. окремі положення адміністративного права містять повітряний та митний кодекси. окреме місце посідає кодекс україни про адміністративні правопорушення.
адміністративні правовідносини регулюються великою кількістю підзаконних нормативно-правових актів: постанови верховної ради україни, укази президента україни, постанови й розпорядження кабінету міністрів україни, акти міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади, акти місцевих органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування.
За годы независимости в результате проведенных последовательных широкомасштабных реформ в Узбекистане создана новая, отвечающая самым высоким демократическим требованиям система государственной власти. Эта система основывается на таких общепринятых принципах правового государства, как верховенство закона, приоритет прав и свобод человека, принцип разделения властей, приоритет общепризнанных норм международного права и другие. Одним из наиболее значимых принципов правового государства является принцип разделения властей. Этот принцип, принятый в качестве основополагающего практически всеми демократическими государствами, важной составляющей которого выступает система сдержек и противовесов, позволяет обеспечивать не только независимость, самостоятельность и взаимодействие ветвей власти, но и взаимоограничение, сдерживание и взаимоконтроль между ними в установленных правовых пределах. Все это является важнейшей гарантией недопущения концентрации властных полномочий в руках одной ветви власти, условием демократического развития, стабильности, поддержания законности, баланса интересов в обществе. Конституция Республики Узбекистан закрепила основные механизмы в этой области, определив принцип разделения властей важнейшим условием реализации народовластия. В соответствии с Конституцией Олий Мажлис Республики Узбекистан осуществляет законодательную власть, Кабинет Министров — исполнительную власть, Конституционный, Верховный и Высший хозяйственный суды — судебную[1]. Президент Республики Узбекистан является главой государства и обеспечивает согласованное функционирование и взаимодействие органов государственной власти. Каждая ветвь власти является независимой и действует исключительно в рамках своих конституционных полномочий, не вмешиваясь в деятельность другой ветви. Система сдержек и противовесов, заложенная в Конституции и законах нашей страны, в полной мере соответствует практике развитых демократических стран, самым современным демократическим требованиям, определяющим критерии организации законотворческой, исполнительной, судебно-правовой деятельности. Механизм сдержек и противовесов четко просматривается в процессе законотворческой деятельности. Так, в соответствии со статьей 84 Конституции закон приобретает юридическую силу лишь тогда, когда он принимается парламентом, подписывается и обнародуется Президентом. Президент наделен правом вето. Он вправе возвратить закон со своими возражениями в Олий Мажлис. Однако в случае одобрения закона в ранее принятой редакции большинством, то есть не менее двух третей голосов от общего числа парламентариев, закон подлежит подписанию и обнародованию Президентом. В законодательстве установлены случаи, когда законопроекты, вносимые на рассмотрение парламента, в обязательном порядке подлежат согласованию с органами исполнительной власти. Такая формула обеспечивает высокий демократизм законотворческого процесса, определяет исключительную роль законодательной власти в формировании законодательной базы государственного управления, проводимых в стране реформ. Необходимо особо отметить, что система сдержек и противовесов развивалась и развивается в нашей стране последовательно, поэтапно, на основе принципа преемственности, с учетом уровня развития общественно-политических, социально-экономических отношений, зрелости государственных, политических институтов. Практика государственного строительства некоторых зарубежных стран показывает, что форсирование демократических реформ, поспешный переход к парламентской форме правления привели к дестабилизации общественно-политической обстановки в этих странах, подрыву самих основ государственности, демократических ценностей в сознании граждан.
адміністративне право україни являє собою окрему галузь права, що покликана регулювати певну групу суспільних відносин. головною їхньою особливістю є те, що вони виникають, розвиваються і припиняють своє існування у сфері державного іння у зв'язку з організацією та функціонуванням системи виконавчої влади на всіх рівнях іння в державі.
адміністративне право — це сукупність правових норм, які встановлюються і забезпечуються державою з метою регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності.
предметом адміністративного права є суспільні відносини, що ся з питань державного іння:
• відносини між підпорядкованими одне одному державними органами, органами місцевого самоврядування та їх службовцями (наприклад, кабінетом міністрів україни та обласними, районними державними адміністраціями); між не підпорядкованими одне одному державними органами, органами місцевого самоврядування та їхніми службовцями (на центральному рівні — між міністерствами, комітетами й відомствами, на місцевому рівні —. між державними адміністраціями різних областей);
• між вказаними вище органами і недержавними господарськими й соціально-культурними об'єднаннями, підприємствами, установами, громадськими об'єднаннями чи громадянами (наприклад, між відділом соціального забезпечення державної районної адміністрації та громадянином, який звернувся до відділу з відповідною заявою). при регулюванні цих суспільних відносин держава використовує такі методи: рекомендації й обов'язкові настанови, заборона певних дій, одноособове і колегіальне прийняття рішень, координація діяльності різних установ та осіб. однак найпоширенішими і найважливішими державного іння є переконання (диспозитивний метод) і примус (імперативний метод). переконання пов'язане із впливом на свідомість людини шляхом апеляції до її сумління, правосвідомості тощо. у разі порушення закону застосовується примус. примус — це крайній захід, який використовують здебільшого для припинення правопорушення.
джерелами адміністративного права є численні нормативно-правові акти. по-перше, це конституція україни, яка визначає систему органів виконавчої влади та основні принципи їхньої діяльності із здійснення державного іння.
до законів, що регулюють адміністративно-правові відносини, належать закони україни «про державну службу», «про міліцію», «про місцеве самоврядування в україні», «про звернення громадян» тощо. окремі положення адміністративного права містять повітряний та митний кодекси. окреме місце посідає кодекс україни про адміністративні правопорушення.
адміністративні правовідносини регулюються великою кількістю підзаконних нормативно-правових актів: постанови верховної ради україни, укази президента україни, постанови й розпорядження кабінету міністрів україни, акти міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади, акти місцевих органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування.