Используя действующее законодательство в области предпринимательской деятельности, проанализируйте степень регулирования этим законодательством страховой деятельности
россия должна двигаться по пути, уже пройденному западноевропейскими странами. овладев всеми достижениями западной цивилизации, россия совершит рывок и достигнет большего, чем страны европы, за счет того, что будет действовать на основе заимствованного у них опыта.
у россии – совершенно особый путь. ей не нужно учитывать достижения западной культуры: за счет соблюдения формулы «православие, самодержавие и народность» россия сможет добиться успеха и достичь равного с остальными государствами, а то и более высокого положения.
пути преобразований и реформ
наблюдается деление на 2 направления: либеральное (т. грановский, к. кавелин и др.) и революционное (а. герцен, и. огарев и либералы выступали за мирные реформы «сверху», революционеры – за радикальные способы решения проблем.
все преобразования – только мирным путем.
отношение к конституции и необходимому для россии общественно-политическому строю
выступали за конституционный порядок (по примеру конституционной монархии ) или за республику (наиболее радикально настроенные представители).
возражали против введения конституции, считая единственно возможным для россии неограниченное самодержавие.
отношение к крепостному праву
обязательная отмена крепостного права и поощрение использования наемного труда – таковы взгляды западников этом вопросе. это ускорит ее развитие, к росту промышленности, .
выступали за отмену крепостного права, но при этом, как они считали, необходимо было сохранить привычный уклад крестьянской жизни – общину. каждую общину необходимо наделить землей (за выкуп).
отношение к возможностям развития
считали нужным быстрыми темпами развивать промышленность, торговлю, строить железные дороги – все это с использованием достижений и опыта западных стран.
выступали за поддержку правительством механизации труда, за развитие банковского дела, строительство новых железных дорог. во всем этом нужна последовательность, действовать надо постепенно.
отношение к религии
некоторые западники относились к религии как к суеверию, некоторые исповедовали христианство, но ни те, ни другие не ставили религию во главу угла, когда дело касалось решения государственных вопросов.
религия имела для представителей этого течения огромное значение. тот целостный дух, которому идет развитие россии, невозможен без веры, без православия. именно вера – «краеугольный камень» особой миссии народа.
отношение к петру i
отношение к петру великому особенно резко «разводит» западников и славянофилов.
западники считали его великим преобразователем и реформатором.
отрицательно относились к деятельности петра, полагая, что он насильно заставил страну двигаться по чуждому ей пути.
авторитари́зм (лат. autoritas — повна влада) — режим правління, за якого всю чи більшу частину влади зосереджено в руках однієї особи чи групи осіб. роль представницьких органів влади зведено нанівець або занижено. характерною рисою є зведення нанівець місцевого самоврядування, застосування репресій і терору. крайня форма авторитаризму — тоталітаризм.
авторитаризм, як форма політичної влади часто поєднується з автократією (форма ставлення до влади) і диктатурою (форма здійснення влади), хоча це не обов’язково. наприклад, будь-яка революція, в тому числі демократична, буде проявом авторитаризму (оскільки революція відбувається тоді, коли наявна правова система не може впоратися з поточною ситуацією, а іншої правової системи поки не існує; революція повністю ламає наявну правову систему і, перебуваючи, таким чином, у правовому вакуумі, авторитарно оголошує себе носієм влади).
види авторитаризму
1. воєнно-бюрократичний режим — диктатура військових та бюрократичних еліт при обмеженому залученні громадських інтелектуалів-професіоналів до формування політичних пріоритетів.
2. корпоративний авторитаризм — режим, який визначає співробітництво значних економічних конгломератів як противага заідеологізованості та однопартійності в політичній системі (режим франко в іспанії, салазара в португалії).
3. дототалітарний авторитаризм — перехідний режим від демократії до тоталітаризму, за якого соціальна група, що представляє тоталітарну утопію ще не визначилась, не утвердила владу, але поступово обмежує діяльність груп інтересів громадянського суспільства та церкви.
4. постколоніальний авторитаризм — мобілізаційний режим, властивий колишнім колоніям на їхньому шляху до незалежності, намагання демократизувати суспільство ється обмеженням політичного плюралізму в умовах нестабільного економічного розвитку.
5. етнічна або расистська квазідемократія — повна мобілізація влади етнічною або національною меншістю з обмеженням громадянських прав представників інших національностей (південно-африканська республіка).
6. традиційні режими — закриті, з монолітною структурою політичної еліти, режими спадково-родового та династичного правління (сучасні абсолютні монархії - саудівська аравія, оман, бахрейн, катар. дуалістичні — марокко, кувейт).
7. султаністський режим — крайня форма патримуніального родового, спадкового правління при відсутності опозиції, політичного плюралізму та пасивності участі населення в політиці. сильна тенденція до династичності влади, відсутня раціональна ідеологія, підданство султану підкріплюється ірраціональними факторами, маніпуляція символами, залякування населення і насильство.
8. егалітарно-авторитарний режим — сучасний комунізм в світі (в'єтнам, китайська народна республіка, куба, венесуела), закритий режим з монолітною структурою та руйнуванням приватної власності.
9. авторитарно-інегалітарний — режим з диференційованою структурою еліти, яка вступає в контакт з економічно привілейованими групами приватних інтересів, але через закритість режиму населення залишається бідним і безправним.
10. змагальні олігархії — режим із пасивною соціальною базою, але відкритістю до участі в політиці різних представників великого капіталу. політика будується на конкуренції економічних еліт.
типологія
одна з найвдаліших типологій авторитарних режимів належить німецькому політологу дірку берг-шлоссеру. він виділяв такі різновиди авторитаризму:
традиційні абсолютистські монархії (приклади: ефіопська імперія до 1974 р., непал до 2007 р., марокко, саудівська аравія та інші).
традиційні авторитарні режими олігархічного типу. характерні для країн латинської америки (приклади: гватемала, куба до 1959 р. нікарагуа до 1979 р. та інші).
гегемонистський авторитаризм нової олігархії (приклади: камерун, туніс, філіппіни при ф. маркосі в 1972-1985
країни «соціалістичної орієнтації» з усіма особливостями сприйняття соціалізму, його типів, егалітаристських традицій власної культури і так далі (приклади: росія, алжир, білорусь, бірма, гвінея, мозамбік, венесуела, танзанія та інші).
військові режими (приклади: режим г. а. насера в єгипті, х. перона в аргентині, авторитарні режими в іраку, перу та інші).
також слід виділити як різновид авторитаризму теократичні режими, коли політична влада сконцентрована в руках духовних осіб.
основна відмінність авторитаризму від тоталітаризму в тому, що авторитарна влада ґрунтується на особистості лідера, його здатності утримати владу і залучати прихильників. у той час як в тоталітарних державах лідера висуває вже керівна еліта (наприклад, керівна партія чи церква), і система влади зав'язана на чільної ролі цієї еліти та її ідеології. авторитарний режим часто закінчується зі смертю харизматичного лідера, не залишивши настільки ж сильного наступника. тоталітарний режим більш стійкий і руйнується тільки в разі занепаду всієї системи та її ідеології.
россия должна двигаться по пути, уже пройденному западноевропейскими странами. овладев всеми достижениями западной цивилизации, россия совершит рывок и достигнет большего, чем страны европы, за счет того, что будет действовать на основе заимствованного у них опыта.
у россии – совершенно особый путь. ей не нужно учитывать достижения западной культуры: за счет соблюдения формулы «православие, самодержавие и народность» россия сможет добиться успеха и достичь равного с остальными государствами, а то и более высокого положения.
пути преобразований и реформ
наблюдается деление на 2 направления: либеральное (т. грановский, к. кавелин и др.) и революционное (а. герцен, и. огарев и либералы выступали за мирные реформы «сверху», революционеры – за радикальные способы решения проблем.
все преобразования – только мирным путем.
отношение к конституции и необходимому для россии общественно-политическому строю
выступали за конституционный порядок (по примеру конституционной монархии ) или за республику (наиболее радикально настроенные представители).
возражали против введения конституции, считая единственно возможным для россии неограниченное самодержавие.
отношение к крепостному праву
обязательная отмена крепостного права и поощрение использования наемного труда – таковы взгляды западников этом вопросе. это ускорит ее развитие, к росту промышленности, .
выступали за отмену крепостного права, но при этом, как они считали, необходимо было сохранить привычный уклад крестьянской жизни – общину. каждую общину необходимо наделить землей (за выкуп).
отношение к возможностям развития
считали нужным быстрыми темпами развивать промышленность, торговлю, строить железные дороги – все это с использованием достижений и опыта западных стран.
выступали за поддержку правительством механизации труда, за развитие банковского дела, строительство новых железных дорог. во всем этом нужна последовательность, действовать надо постепенно.
отношение к религии
некоторые западники относились к религии как к суеверию, некоторые исповедовали христианство, но ни те, ни другие не ставили религию во главу угла, когда дело касалось решения государственных вопросов.
религия имела для представителей этого течения огромное значение. тот целостный дух, которому идет развитие россии, невозможен без веры, без православия. именно вера – «краеугольный камень» особой миссии народа.
отношение к петру i
отношение к петру великому особенно резко «разводит» западников и славянофилов.
западники считали его великим преобразователем и реформатором.
отрицательно относились к деятельности петра, полагая, что он насильно заставил страну двигаться по чуждому ей пути.
объяснение:
авторитари́зм (лат. autoritas — повна влада) — режим правління, за якого всю чи більшу частину влади зосереджено в руках однієї особи чи групи осіб. роль представницьких органів влади зведено нанівець або занижено. характерною рисою є зведення нанівець місцевого самоврядування, застосування репресій і терору. крайня форма авторитаризму — тоталітаризм.
авторитаризм, як форма політичної влади часто поєднується з автократією (форма ставлення до влади) і диктатурою (форма здійснення влади), хоча це не обов’язково. наприклад, будь-яка революція, в тому числі демократична, буде проявом авторитаризму (оскільки революція відбувається тоді, коли наявна правова система не може впоратися з поточною ситуацією, а іншої правової системи поки не існує; революція повністю ламає наявну правову систему і, перебуваючи, таким чином, у правовому вакуумі, авторитарно оголошує себе носієм влади).
види авторитаризму
1. воєнно-бюрократичний режим — диктатура військових та бюрократичних еліт при обмеженому залученні громадських інтелектуалів-професіоналів до формування політичних пріоритетів.
2. корпоративний авторитаризм — режим, який визначає співробітництво значних економічних конгломератів як противага заідеологізованості та однопартійності в політичній системі (режим франко в іспанії, салазара в португалії).
3. дототалітарний авторитаризм — перехідний режим від демократії до тоталітаризму, за якого соціальна група, що представляє тоталітарну утопію ще не визначилась, не утвердила владу, але поступово обмежує діяльність груп інтересів громадянського суспільства та церкви.
4. постколоніальний авторитаризм — мобілізаційний режим, властивий колишнім колоніям на їхньому шляху до незалежності, намагання демократизувати суспільство ється обмеженням політичного плюралізму в умовах нестабільного економічного розвитку.
5. етнічна або расистська квазідемократія — повна мобілізація влади етнічною або національною меншістю з обмеженням громадянських прав представників інших національностей (південно-африканська республіка).
6. традиційні режими — закриті, з монолітною структурою політичної еліти, режими спадково-родового та династичного правління (сучасні абсолютні монархії - саудівська аравія, оман, бахрейн, катар. дуалістичні — марокко, кувейт).
7. султаністський режим — крайня форма патримуніального родового, спадкового правління при відсутності опозиції, політичного плюралізму та пасивності участі населення в політиці. сильна тенденція до династичності влади, відсутня раціональна ідеологія, підданство султану підкріплюється ірраціональними факторами, маніпуляція символами, залякування населення і насильство.
8. егалітарно-авторитарний режим — сучасний комунізм в світі (в'єтнам, китайська народна республіка, куба, венесуела), закритий режим з монолітною структурою та руйнуванням приватної власності.
9. авторитарно-інегалітарний — режим з диференційованою структурою еліти, яка вступає в контакт з економічно привілейованими групами приватних інтересів, але через закритість режиму населення залишається бідним і безправним.
10. змагальні олігархії — режим із пасивною соціальною базою, але відкритістю до участі в політиці різних представників великого капіталу. політика будується на конкуренції економічних еліт.
типологія
одна з найвдаліших типологій авторитарних режимів належить німецькому політологу дірку берг-шлоссеру. він виділяв такі різновиди авторитаризму:
традиційні абсолютистські монархії (приклади: ефіопська імперія до 1974 р., непал до 2007 р., марокко, саудівська аравія та інші).
традиційні авторитарні режими олігархічного типу. характерні для країн латинської америки (приклади: гватемала, куба до 1959 р. нікарагуа до 1979 р. та інші).
гегемонистський авторитаризм нової олігархії (приклади: камерун, туніс, філіппіни при ф. маркосі в 1972-1985
країни «соціалістичної орієнтації» з усіма особливостями сприйняття соціалізму, його типів, егалітаристських традицій власної культури і так далі (приклади: росія, алжир, білорусь, бірма, гвінея, мозамбік, венесуела, танзанія та інші).
військові режими (приклади: режим г. а. насера в єгипті, х. перона в аргентині, авторитарні режими в іраку, перу та інші).
також слід виділити як різновид авторитаризму теократичні режими, коли політична влада сконцентрована в руках духовних осіб.
основна відмінність авторитаризму від тоталітаризму в тому, що авторитарна влада ґрунтується на особистості лідера, його здатності утримати владу і залучати прихильників. у той час як в тоталітарних державах лідера висуває вже керівна еліта (наприклад, керівна партія чи церква), і система влади зав'язана на чільної ролі цієї еліти та її ідеології. авторитарний режим часто закінчується зі смертю харизматичного лідера, не залишивши настільки ж сильного наступника. тоталітарний режим більш стійкий і руйнується тільки в разі занепаду всієї системи та її ідеології.