Ситуація 2. Місце дії: робочий кабінет власника кафе Худоярової, вересень 2016 року. Худоярова сидить за робочим столом і переглядає фінансову документацію. У двері постукали. З дозволу господаря кабінету до нього заходить шістнадцятирічний Михайло.
- Добрий день. Я сьогодні обідав із своїми друзями у вашому закладі громадського харчування і прочитав оголошення про те, що вам на роботу потрібен вантажник. Я б хотів улаштуватися до вас на роботу.
- Нам дійсно потрібен вантажник, бо попереднього я звільнила через те, що часто бував на роботі напідпитку. Та чи справишся ти з такою роботою? Та і коли ти працюватимеш, якщо тобі на уроки ходити?
- Школу я закінчив три місяці тому, не зміг поступити на навчання до вишу, наступного року зроблю ще одну спробу, а поки хочу влаштуватися на роботу, щоб не бити байдики цілий рік.- А чи подужаєш ти перенесення вантажів? Адже деякі ящики важать понад 20 кілограмів, до того ж їх треба піднімати із землі і ставити на високо розташовані стелажі.
- Я однозначно справлюся, адже займаюся важкою атлетикою.
- Але ж із прийняттям на роботу неповнолітніх стільки клопоту, у них стільки пільг. Що мені з тобою робити? Давай так домовимось. Ти пишеш заяву на моє ім’я про працевлаштування, на ній один з твоїх батьків поставить свій підпис в тому, що він не заперечує проти твого прийняття на роботу. Крім того ти принесеш мені направлення на роботу від міської служби у справах дітей і довідку із ДЮСШ про те, що ти займаєшся важкою атлетикою і тоді я буду знати, що переміщення будь – яких вантажів тобі не зашкодить. З оформленням домовленості і виданням наказу про прийом на роботу поспішати не будемо. Я тебе не обдурю, не переживай. З того моменту, коли ти будеш допущений до роботи, трудовий договір вважатиметься укладеним. Заробітну плату ти будеш отримувати за штатним розписом і працювати по вісім годин на день шість разів на тиждень.
- Я на все згоден.
- Тоді приходи на роботу післязавтра із тими документами, про які я тобі сказала.
Запитання для обговорення
1. Який договір мали укласти Худоярова і Михайло?
2. Які порушення норм трудового законодавства, що врегульовує працевлаштування неповнолітніх ви помітили у цій ситуації?
Ситуація 3.
Місце дії – Центр зайнятості. У приймальну для відвідувачів,де чергує відповідальний працівник Центру, заходить п’ятнадцятирічний юнак Кирило.
- Добрий день. Мене звати Кирило Тарчинець, мені п'ятнадцять років, я навчаюся у вечірній школі. Я дуже хотів би влаштуватися на роботу, мої батьки, які є інвалідами третьої групи, мене в цьому всіляко підтримують. Я звертався уже до кількох підприємств, які здійснюють пошук осіб для влаштування на роботу, однак мені всюди відмовили.Мене навіть не погодилися прийняти на роботу, яка передбачає виконання некваліфікованої праці. У відділах кадрів кількох підприємств меніпояснили чому мене не хочуть прийняти на роботу. Тому, що я неповнолітній, а таких не хочуть приймати на роботу, бо з ними багато клопоту. Я вас до мені у пошуках роботи, а якщо роботу знайти наразі неможливо, то надайте мені статус безробітного, щоб я мав можливість отримувати до по безробіттю.
- Я вас добре розумію. З роботою зараз дуже важко. Особливо для тих, хто не володіє жодною професією. А неповнолітніх дійсно не хочуть приймати на роботу, навіть на низькооплачувану. Зараз ми не можемо вам запропонувати будь – якої роботи, навіть не можемо залучити вас до виконання оплачуваних громадських робіт. Для неповнолітніх підприємства офіційно робочі місця на жаль не виділяють. Тому ми надамо вам статус безробітного на шість місяців, ви отримуватимете до по безробіттю. Якщо протягом цього часу ви не знайдете роботу самостійно чи за нашої до , то статус безробітного ви втратите і протягом року після цього не зможете отримувати будь – яких послуг від Центру зайнятості.
Запитання для обговорення
1. Чи може Кирило отримати статус безробітного?
2. Чи належить Кирило до категорiї громадян, що мають додатковi гарантiї у сприяннi працевлаштуванню?
3. Чи втрачає особа право на отримання послуг від Центру зайнятості населення у випадку втрати нею статусу безробітного? ( ів)
ответ:Право человека на гражданство является одним из важнейших неотъемлемых прав, основа правового положения личности как внутри любого государства, так и в международном общении. В последние десятилетия мир становится все более взаимосвязанным, взаимозависимым, превращаясь в единую зону, где национально-государственные границы становятся все более прозрачными. Протекающий во всем мире процесс глобализации делает мир более сложным. В связи с возрастанием мобильности населения, увеличиваются и смежные с ней проблемы определения статуса личности, установления характера ее связи с государством. Все это требует углубленной разработки во о взаимоотношениях личности и государства. Главным показателем этих взаимоотношений является институт гражданства. Только посредством гражданства возникает прочная и устойчивая в и времени правовая связь между государством и отдельным лицом, дающая лицу и государству право на полное использование всех преимуществ, вытекающих из их взаимных прав и обязанностей. Только на основе гражданства определенного государства отдельное лицо может воспользоваться максимальным объемом прав, гарантируемых этим гражданством как внутри государства, так и в международном общении. Взаимосвязь государства и гражданина – проблема, свойственная любому государственно образованному обществу. Исследование института гражданства представляет значительный научный интерес и имеет практическое значение для государственного строительства Российской Федерации не забудьте правильно оформить цитату:
Давудова Д. К. Актуальные проблемы института гражданства в Российской Федерации [Текст] // Актуальные во юридических наук: материалы Междунар. науч. конф. (г. Челябинск, ноябрь 2012 г.). — Челябинск: Два комсомольца, 2012. — С. 16-18. — URL https://moluch.ru/conf/law/archive/43/2961/ (дата обращения: 21.03.2020).
Объяснение:
Право человека на гражданство является одним из важнейших неотъемлемых прав, основа правового положения личности как внутри любого государства, так и в международном общении. В последние десятилетия мир становится все более взаимосвязанным, взаимозависимым, превращаясь в единую зону, где национально-государственные границы становятся все более прозрачными. Протекающий во всем мире процесс глобализации делает мир более сложным. В связи с возрастанием мобильности населения, увеличиваются и смежные с ней проблемы определения статуса личности, установления характера ее связи с государством. Все это требует углубленной разработки во о взаимоотношениях личности и государства. Главным показателем этих взаимоотношений является институт гражданства. Только посредством гражданства возникает прочная и устойчивая в и времени правовая связь между государством и отдельным лицом, дающая лицу и государству право на полное использование всех преимуществ, вытекающих из их взаимных прав и обязанностей. Только на основе гражданства определенного государства отдельное лицо может воспользоваться максимальным объемом прав, гарантируемых этим гражданством как внутри государства, так и в международном общении. Взаимосвязь государства и гражданина – проблема, свойственная любому государственно образованному обществу. Исследование института гражданства представляет значительный научный интерес и имеет практическое значение для государственного строительства Российской Федерации не забудьте правильно оформить цитату:
Давудова Д. К. Актуальные проблемы института гражданства в Российской Федерации [Текст] // Актуальные во юридических наук: материалы Междунар. науч. конф. (г. Челябинск, ноябрь 2012 г.). — Челябинск: Два комсомольца, 2012. — С. 16-18. — URL https://moluch.ru/conf/law/archive/43/2961/ (дата обращения: 21.03.2020).
Борис Кустодиев родился 7 марта 1878 года в Астрахани. Отца, преподавателя духовной семинарии, не стало, когда мальчику было чуть больше года. Мать осталась вдовой в 25 лет и содержала четверых детей. Борис сначала учился в церковно-приходской школе, потом в гимназии. Когда ему было девять лет, в город привезли выставку художников-передвижников. Мальчика настолько впечатлила живопись, что он твердо решил научиться рисовать так же искусно. Мать нашла деньги, чтобы Борис смог брать уроки у известного в Астрахани художника Павла Власова.
Окончив семинарию, в 1896 году Кустодиев отправился учиться в Москву, но в художественную школу его не приняли: Борису уже исполнилось 18 и он был слишком взрослым. Тогда Кустодиев поехал в Петербург, где подал документы в Высшее художественное училище при Академии художеств. В училище много работал, писал с натуры, особенно увлекался портретами.
Летом 1900 года Кустодиев отправился в Костромскую губернию на этюды. Во время поездки художник познакомился с Юлией с которой обвенчался спустя три года. А в ноябре 1903 года Кустодиев окончил Академию художеств с золотой медалью и отправился вместе с женой и трехмесячной дочерью в пенсионерскую поездку: сначала во Францию, потом в Испанию.
Он захотел уйти от репинского реализма, больше не подражать учителю, писать не с натуры, а исходя из собственных представлений о русской красоте.
В 1904 году Кустодиев стал учредителем Нового общества художников. В 1905-м — начал увлекаться графикой, работал карикатуристом в журналах «Жупел», «Адская почта», «Искры».
В 1909 году Кустодиев получил звание Академика живописи.
В феврале 1927 года Кустодиев обратился в Народный комитет с дать ему разрешение на выезд в Германию на лечение. В марте разрешение было получено, как и государственная субсидия на поездку. Но уехать Кустодиев не успел: загранпаспорт был готов через 10 дней после его смерти. Художник умер 26 мая 1927 года в Ленинграде и был похоронен на кладбище Александро-Невской лавры.