Як відомо, двопалатним парламентом або ще як його називають бікамералізмом є така структура даного органу, при якій він складається з двох палат (нижня та верхня). Ще в перші роки незалежності проблема запровадження в Україні даної ідеї бікамералізму неодноразово обговорювалася, але так і не знайшла свого місця. Такі спроби створення двопалатного парламенту проявлялися у низці законопроектів. Згідно з одним з них, майбутній парламент мав бути двопалатним і складатися із Сенату і Палати представників.
Попри всі спроби в країні так і не була проведена повноцінна дискусія щодо доцільності реформування парламенту в даному напрямку, тим паче не досягнуто консенсусу ані на рівні еліт, ані на рівні регіонів.
Так, за словами За словами Москалюка, сучасна концепція двоплатного парламенту передбачає існування нижньої палати, яка складається з депутатів, що представляють інтереси всієї держави, та верхньої палати, до якої входять депутати від певної адміністративно-територіальної одиниці. При цьому для ухвалення законопроекту необхідна згода як верхньої, так і нижньої палати.
На мою думку, наразі ми маємо і без такого запровадження занадто багато проблем та зіткнень політичних думок депутатів, у зв'язку з чим складно прийняти відповідне рішення. Якщо ж парламент буде двопалатним - то вирішення питань лише ускладнеться, так як треба буде згода і верхньої, і нижньої палат.
Дійсно, у розвинених країнах дана тенденція давно практикується. Але й країни ці суттєво відрізняються від України. Наприклад, та ж Німеччина.
На думки експертів, перевага двопалатності в тому, що досить добре представляються інтереси регіонів. Але запровадженням такої системи мають займатися фахівці.
Тому дане питання є досить дискусійним та потребує детального вивчення, аби в подальшому якісно та доцільно застосувати його на практиці.
Соціальна нерівність — становище в суспільстві, коли окремі соціальні групи мають різний соціальний статус, належать до різних суспільних класів або соціальних кіл і, при цьому, отримують особливі соціальні привілеї чи є позбавлені таких привілеїв.
Прикладами соціальної нервіності є нерівність за гендерною, расовою, кастовою, віковою ознаками тощо.
Щодо України, то проблема соціальної нерівності існує давно, і з кожним роком дискусії навколо неї лише набирають обертів. На мою думку, можна виділити як переваги, так і недоліки даного явища.
По-перше, перевагою є те, що соціальна нерівність дає поштовх до змін, стає своєрідним стимулом до покращення власного становища. Так, найбільше страждають від нерівності саме бідні люди. Це і доступ до освіти, до медицини, нерівні можливості у веденні бізнесу і т.п. У бідних людей майже всі кошти витрачаються на харчування. Але ті, хто повністю задоволенні своїм життям, навіть порівнюючи своє становище з людьми, які прагнуть до кращого і досягають його, не бачать проблем. Це і є основною проблемою.
По-друге, головним недоліком є те, що така нерівність породжує конфлікти та протистояння. Наші люди все ж таки занадто покладаються на державу, замість узалежнювати свій майбутній успіх від власних сил та інтелекту. Головним тут є — стати рівними у правах і свободах з громадянами європейських країн.
Як усунути соціальну нерівність і чи є це можливим за сучасних умов? На мою думку, повністю досягнути цього неможливо, але можна значно зменшити рівень нерівності між населенням. Насамперед варто зайнятися питанням подолання бідності, перш за все — її найгостріших проявів, найважливішим пріоритетом у здійсненні реформ в Україні - соціальній державі, яка має на меті впровадження європейських стандартів життя.
До того ж, виснаження людського і соціального капіталу країни робить економічне відродження України ще більш проблематичним завданням; виникає все більше проблем з формуванням громадянського суспільства, чому перешкоджає розгул корупції та мафіозності. Тому першочергове завдання сьогодні полягає у відродженні соціальної згуртованості і соціального капіталу, заснованих на підвищенні рівня довіри і не тільки до влади різного рівня, але і людей одне до одного.
Отже, усунути соціальну нервіність повністю - практично неможливо. Але варіант зменшення її проявів - є цілком реальним. Для цього варто хоча б спробувати подолати протистояння між багатими і бідними, здоровими і хворими, українцями і неукраїнцями, між міськими та сільськими жителями, православними і представниками інших віросповідань, різними поколіннями.
Відповідь:
Як відомо, двопалатним парламентом або ще як його називають бікамералізмом є така структура даного органу, при якій він складається з двох палат (нижня та верхня). Ще в перші роки незалежності проблема запровадження в Україні даної ідеї бікамералізму неодноразово обговорювалася, але так і не знайшла свого місця. Такі спроби створення двопалатного парламенту проявлялися у низці законопроектів. Згідно з одним з них, майбутній парламент мав бути двопалатним і складатися із Сенату і Палати представників.
Попри всі спроби в країні так і не була проведена повноцінна дискусія щодо доцільності реформування парламенту в даному напрямку, тим паче не досягнуто консенсусу ані на рівні еліт, ані на рівні регіонів.
Так, за словами За словами Москалюка, сучасна концепція двоплатного парламенту передбачає існування нижньої палати, яка складається з депутатів, що представляють інтереси всієї держави, та верхньої палати, до якої входять депутати від певної адміністративно-територіальної одиниці. При цьому для ухвалення законопроекту необхідна згода як верхньої, так і нижньої палати.
На мою думку, наразі ми маємо і без такого запровадження занадто багато проблем та зіткнень політичних думок депутатів, у зв'язку з чим складно прийняти відповідне рішення. Якщо ж парламент буде двопалатним - то вирішення питань лише ускладнеться, так як треба буде згода і верхньої, і нижньої палат.
Дійсно, у розвинених країнах дана тенденція давно практикується. Але й країни ці суттєво відрізняються від України. Наприклад, та ж Німеччина.
На думки експертів, перевага двопалатності в тому, що досить добре представляються інтереси регіонів. Але запровадженням такої системи мають займатися фахівці.
Тому дане питання є досить дискусійним та потребує детального вивчення, аби в подальшому якісно та доцільно застосувати його на практиці.
Відповідь:
Соціальна нерівність — становище в суспільстві, коли окремі соціальні групи мають різний соціальний статус, належать до різних суспільних класів або соціальних кіл і, при цьому, отримують особливі соціальні привілеї чи є позбавлені таких привілеїв.
Прикладами соціальної нервіності є нерівність за гендерною, расовою, кастовою, віковою ознаками тощо.
Щодо України, то проблема соціальної нерівності існує давно, і з кожним роком дискусії навколо неї лише набирають обертів. На мою думку, можна виділити як переваги, так і недоліки даного явища.
По-перше, перевагою є те, що соціальна нерівність дає поштовх до змін, стає своєрідним стимулом до покращення власного становища. Так, найбільше страждають від нерівності саме бідні люди. Це і доступ до освіти, до медицини, нерівні можливості у веденні бізнесу і т.п. У бідних людей майже всі кошти витрачаються на харчування. Але ті, хто повністю задоволенні своїм життям, навіть порівнюючи своє становище з людьми, які прагнуть до кращого і досягають його, не бачать проблем. Це і є основною проблемою.
По-друге, головним недоліком є те, що така нерівність породжує конфлікти та протистояння. Наші люди все ж таки занадто покладаються на державу, замість узалежнювати свій майбутній успіх від власних сил та інтелекту. Головним тут є — стати рівними у правах і свободах з громадянами європейських країн.
Як усунути соціальну нерівність і чи є це можливим за сучасних умов? На мою думку, повністю досягнути цього неможливо, але можна значно зменшити рівень нерівності між населенням. Насамперед варто зайнятися питанням подолання бідності, перш за все — її найгостріших проявів, найважливішим пріоритетом у здійсненні реформ в Україні - соціальній державі, яка має на меті впровадження європейських стандартів життя.
До того ж, виснаження людського і соціального капіталу країни робить економічне відродження України ще більш проблематичним завданням; виникає все більше проблем з формуванням громадянського суспільства, чому перешкоджає розгул корупції та мафіозності. Тому першочергове завдання сьогодні полягає у відродженні соціальної згуртованості і соціального капіталу, заснованих на підвищенні рівня довіри і не тільки до влади різного рівня, але і людей одне до одного.
Отже, усунути соціальну нервіність повністю - практично неможливо. Але варіант зменшення її проявів - є цілком реальним. Для цього варто хоча б спробувати подолати протистояння між багатими і бідними, здоровими і хворими, українцями і неукраїнцями, між міськими та сільськими жителями, православними і представниками інших віросповідань, різними поколіннями.