в «психології мистецтва» виготській резюмує свої роботи 1915-1922 років, підводить їх підсумок. разом з тим ця книга готує ті нові психологічні ідеї, які склали головний внесок виготського в науку, і розвитку яких він присвятив все своє подальше -- на жаль, дуже коротке -- життя.
л.с. виготський підходить до витворів мистецтва як психолог, але як психолог, що порвав із старою субєктивно-емпіричною психологією. тому в своїй книзі він виступає проти традиційного психологізму в трактуванні мистецтва. вибраний їм метод є обєктивним, аналітичним. його задум полягав в тому, щоб, аналізуючи особливості структури художнього твору, відтворити структуру тієї реакції, тієї внутрішньої діяльності, яку він викликає. в цьому виготській бачив шлях, що дозволяє проникнути в таємницю неминущого значення великих витворів мистецтва, знайти те, через що грецький епос або трагедії шекспіра дотепер продовжують, за словами маркса, «доставляти нам художню насолоду і у відомому відношенні служити нормою і недосяжним зразком».
аналіз структури художнього твору і складає головний зміст «психології мистецтва» виготського. звичайно аналіз структури звязується в нашій свідомості з уявленням про аналіз чисто формальному, відвернутому від змісту твору. але у виготського аналіз структури не відволікається від змісту, а проникає в нього. адже зміст художнього твору -- це не матеріал, не фабула; його дійсний зміст є дієвий його зміст -- те, що визначає специфічний характер естетичного переживання, що викликається ним. зміст, що так розуміється, не просто вноситься в твір ззовні, а осмислюється в ньому художником. процес творення цього змісту і кристалізується, відкладається в структурі твору, подібно тому як, скажімо, фізіологічна функція відкладається в анатомії органу.
дослідження «анатомії» художнього твору відкриває багатоплановість адекватної йому діяльності. перш за все, його дійсний зміст вимагає подолання властивостей того матеріалу, в якому воно себе утілює, -- тієї речовинної форми, в якій воно знаходить своє існування. для передачі теплоти, одушевленої і пластичності людського тіла скульптор обирає холодний мармур, бронзу або шарувате дерево; розфарбованій восковій фігурі не місце в музеї мистецтв, швидше -- цей твір для паноптикуму.
предметом дослідження в «психології мистецтва» є твори художньої літератури. їх аналіз особливо важкий внаслідок того, що їх матеріал є мова, тобто матеріал смисловий, релевантний утілюваному в ньому змісту. тому-то в літературно-художньому творі те, що реалізує його зміст, може здаватися спі з самим цим змістом. насправді ж і тут відбувається “развтілення” матеріалу, але тільки развтілення не речовинних його властивостей, не «фазичної сторони» слова, як сказав би пізніше виготській, а його внутрішньої сторони -- його значень. адже значення художнього твору упереджено, і цим він підіймається над байдужістю мовних значень.
одна із заслуг л. с. виготського -- блискучий аналіз подолання «прозаїзму» мовного матеріалу, піднесення його функцій в структурі творінь художньої літератури. але це тільки один план аналізу, що абстрагується від головного, що несе в собі структура твору. головне -- цей рух, який виготській називає рухом «противовідчуття». воно-то і створює вплив мистецтва, породжує його специфічну функцію.
в «психології мистецтва» виготській резюмує свої роботи 1915-1922 років, підводить їх підсумок. разом з тим ця книга готує ті нові психологічні ідеї, які склали головний внесок виготського в науку, і розвитку яких він присвятив все своє подальше -- на жаль, дуже коротке -- життя.
л.с. виготський підходить до витворів мистецтва як психолог, але як психолог, що порвав із старою субєктивно-емпіричною психологією. тому в своїй книзі він виступає проти традиційного психологізму в трактуванні мистецтва. вибраний їм метод є обєктивним, аналітичним. його задум полягав в тому, щоб, аналізуючи особливості структури художнього твору, відтворити структуру тієї реакції, тієї внутрішньої діяльності, яку він викликає. в цьому виготській бачив шлях, що дозволяє проникнути в таємницю неминущого значення великих витворів мистецтва, знайти те, через що грецький епос або трагедії шекспіра дотепер продовжують, за словами маркса, «доставляти нам художню насолоду і у відомому відношенні служити нормою і недосяжним зразком».
аналіз структури художнього твору і складає головний зміст «психології мистецтва» виготського. звичайно аналіз структури звязується в нашій свідомості з уявленням про аналіз чисто формальному, відвернутому від змісту твору. але у виготського аналіз структури не відволікається від змісту, а проникає в нього. адже зміст художнього твору -- це не матеріал, не фабула; його дійсний зміст є дієвий його зміст -- те, що визначає специфічний характер естетичного переживання, що викликається ним. зміст, що так розуміється, не просто вноситься в твір ззовні, а осмислюється в ньому художником. процес творення цього змісту і кристалізується, відкладається в структурі твору, подібно тому як, скажімо, фізіологічна функція відкладається в анатомії органу.
дослідження «анатомії» художнього твору відкриває багатоплановість адекватної йому діяльності. перш за все, його дійсний зміст вимагає подолання властивостей того матеріалу, в якому воно себе утілює, -- тієї речовинної форми, в якій воно знаходить своє існування. для передачі теплоти, одушевленої і пластичності людського тіла скульптор обирає холодний мармур, бронзу або шарувате дерево; розфарбованій восковій фігурі не місце в музеї мистецтв, швидше -- цей твір для паноптикуму.
предметом дослідження в «психології мистецтва» є твори художньої літератури. їх аналіз особливо важкий внаслідок того, що їх матеріал є мова, тобто матеріал смисловий, релевантний утілюваному в ньому змісту. тому-то в літературно-художньому творі те, що реалізує його зміст, може здаватися спі з самим цим змістом. насправді ж і тут відбувається “развтілення” матеріалу, але тільки развтілення не речовинних його властивостей, не «фазичної сторони» слова, як сказав би пізніше виготській, а його внутрішньої сторони -- його значень. адже значення художнього твору упереджено, і цим він підіймається над байдужістю мовних значень.
одна із заслуг л. с. виготського -- блискучий аналіз подолання «прозаїзму» мовного матеріалу, піднесення його функцій в структурі творінь художньої літератури. але це тільки один план аналізу, що абстрагується від головного, що несе в собі структура твору. головне -- цей рух, який виготській називає рухом «противовідчуття». воно-то і створює вплив мистецтва, породжує його специфічну функцію.