1. Определите, как меняется лексическое значение имен собственных при переходе их в разряд нарицательных. 1.Тот, основанный на высоком уважении к себе, взгляд свысока молчалины и поприщины не прощали чацким и печориным, как Булгарин не мог простить его лицеистам Пушкину и Дельвигу (К. Грот).
2. За сколько сребреников продал народ свой, иуда? (В. Балязин).
3. И в каждом классе была так называемая «камчатка» – группа переростков, остававшихся из-за неуспеваемости на второй год (В. Дудинцев).
4. У них то и дело грохочут демографические взрывы, фурункулезы, хиросимы, напалмы, нагасаки, и вообще жрать нечего (В. Ерофеев).
5. Изредка он громко хлопал бичом и поторапливал бредущих буренок (Е. Федоров).
6.Члены клуба обязываются следить на площадях, улицах и публичных местах за тем, чтобы уличные донжуаны не приставали к дамам и защищать последних от на- хальных приставаний.
Справедли́вость — понятие о должном,содержащее в себе требование соответствия деяния и воздаяния: в частности, соответствия прав и обязанностей, труда и вознаграждения, заслуг и их признания, преступления и наказания, соответствия роли различных социальных слоёв, групп и индивидов в жизни общества и их социального положения в нём. В экономической науке — требование равенства граждан в распределении ограниченного ресурса.Отсутствие должного соответствия между этими сущностями оценивается как несправедливость.
Нам тоже такое задавали
Объяснение:
Безлюдний берег здавався таким, як колись у дитинстві, як часом бачив він у снах, у кучерявих верболозах, що подекуди припадали до води, купаючи у Пслі свої зелені чуби. А далі вигрівалися піщані висипи, немов вибілені сонцем полотна, на яких подекуди виднілися підбіл та зелена рута.
Зелений острів. Так здавна люди звали мальовниче урочище в межиріччі Псла і Хортиці, омите з трьох боків голубою течією. Коли ж навесні вся ця оболонь заливалася повінню, тоді вона була схожа на своєрідне море, у якому купалися дерева, неначе зелені вітрила шаланд. Усі довколишні луки залиті водою, і тільки в середині травня ріки входили у свої береги. Та й тоді, щоб потрапити сюди, треба було пере на човні або перейти вбрід кілька рукавів і старих річищ.
Тихе чарівне місце. Трохи далі від Псла над розплесканими озерцями й затоками росли тополі, осичина, вільхи, берези й дуби. Де-не-де темною стіною здіймалися зарості вільшини, а на ній плівся білястий хміль із золотими китичками і розливав довкола ніжні пахощі.
І докоряв собі Береговець, що малював іноді казна-що, вигадував неіснуюче. Або ще гірше: крутився в щоденній суєті суєт, марнував час... І, може, від того не знав радості й щастя творчості.