Головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» – маленький хлопчик Михайлик, який сприймає оточуючий його світ щиро і безпосередньо. Усе, що відбувається навколо нього – це справжня казка і диво. Як і кожна щаслива людина, Михайлик вміє насолоджуватися життям. Звичайні речі дарують йому справжнє щастя.
Проблеми, які турбують Михайлика, для когось, на перший погляд, можуть здатися дрібними, але для нього вони надзвичайно важливі: як пробратися до театру, як пройти босим до хати так, щоб не побачила мама, де дістати цікаву книжку.
Хоч Михайлик ще маленький хлопчин, вже у цьому віці про нього можна сказати, що він щира і добра людина, яка поважає дорослих та їхню працю, вміє відрізняти злих людей від добрих, лицемірів від щирих, людина, яка більш за все хоче навчатися у школі і стати вчителем. Люблять Михайлика й оточуючі: дівчина Люба ставиться до хлопця як до гарного друга, Мар’яна намагається йому до а дядько Себастьян з задоволенням провидить з Михайликом вільний час.
Повість розпочинається красивою і дуже хвилюючою картиною: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». На крилах своїх вони несли життя і весну. «А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білим хмарам, і вони забриніли, як скрипка. Я тягнусь догори і сам собі не вірю: від за річки знову над нашою хатою пролітають лебеді! А вища скрипка і срібний відгомін бринять, єднаються над моїм дитинством, підіймають на крила мою душу і забирають її в нерозгадану далину. І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі..». Це ще один образ твору, скоріше символ лебединої краси і символ швидкоплинних, неповторних років дитинства, які допомагають відчути цей світ набагато досконалішим, добрішим і кращим. Саме таким його бачив Михайлик, саме таким його бачив і письменник М. Стельмах.
Цікаво, але в повісті «Гуси-лебеді летять» немає негативних персонажів. Щодо позитивних образів, то найбільш цікавими є рідні Михайлика – його мати та батько, дід Дем’ян і бабуся. Дідусь хлопчика був незвичайно вмілою людиною і мав «золоті руки». Він настільки багато усього вмів, настільки багато допомагав людям, що його «знав увесь повіт». Найдорожчими для дідуся була «земля, вірна жінка і пісня». Він настільки поважав свою дружину, що коли пізно повертався з заробітків, не смів її будити і проводив ніч під її вікном. «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда». Дід Дем’ян занеміг і незабаром помер. Не надовго пережила свого чоловіка і бабуся Михайлика.
Хлопчик дуже любив свою бабусю. А тій найбільш усього подобалося поратися в саду. Вона розмовляла з деревами, наче з родичами, і Михайликові це дуже подобалося. Це була людина, що народилася ще за часів кріпацтва. Вона не мислила свого життя без дідуся Дем’яна: «…Уже й життя минуло їхнє, та й досі мої старі жили, наче молодята: не тільки на людях, а й поміж собою вони увесь вік були делікатні, уважні, привітні». Тому, мабуть, і не змогла вона залишатися на цьому світі самотньою. Пожурилася, прибрала у хаті, та й померла на наступний день.
Шубка, сугроб грибки, столб, ястреб, робкий, дуб, рыбка, крепкий, клубки, губка,
рябчик, озноб, зябко, зуб ошибка, щепка, серп, хлеб, зу…ки, прору…ь, улы…ка, ло… .
В-Ф
Пуговка, травка, сливки, коровка, булавка, ловкий, поливка, лев, плутовка, поплавки,
лавка, шкаф готов, жираф морковка, любовь, кофта, головка, канавка, клюв .
Г-К
Снег легкие, луг луг, мягкий, когти, овраг, враг, круг берег, пирог, сапог
ночлег флаг, творог хируг, испуг, порог, друг, плуг, бо…, бо…, вокру…, виз…,
стог стог.
Д-Т
Грядки, зарядка, тетрадка, заплатка, незабудка, сладкй, грудка, труд год лодка,
поход палатка, верблюд., детки, пароход, подъезд, загадка, гадкий, изгородь, лошадка.
Ж-Ш
Ножки, ложка, чаша, кружки, дорожка, тележка, плюш, страж, пейзаж, подружка, кашка,
пирожки, хорош, пригож, снежки, глушь, брожка, дрожь, сушка, ладошка, корешки,
прыжки.
З-С
Резкий, низкий, мороз, вяз, паровоз, сенокоз, берез…ки, слески, повозка, узкий,
арбуз, груз изморось, ужас, сказка, проказник, газ, витязь, связь, рысь, грыстт
Объяснение:
♀️
ответ
Головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» – маленький хлопчик Михайлик, який сприймає оточуючий його світ щиро і безпосередньо. Усе, що відбувається навколо нього – це справжня казка і диво. Як і кожна щаслива людина, Михайлик вміє насолоджуватися життям. Звичайні речі дарують йому справжнє щастя.
Проблеми, які турбують Михайлика, для когось, на перший погляд, можуть здатися дрібними, але для нього вони надзвичайно важливі: як пробратися до театру, як пройти босим до хати так, щоб не побачила мама, де дістати цікаву книжку.
Хоч Михайлик ще маленький хлопчин, вже у цьому віці про нього можна сказати, що він щира і добра людина, яка поважає дорослих та їхню працю, вміє відрізняти злих людей від добрих, лицемірів від щирих, людина, яка більш за все хоче навчатися у школі і стати вчителем. Люблять Михайлика й оточуючі: дівчина Люба ставиться до хлопця як до гарного друга, Мар’яна намагається йому до а дядько Себастьян з задоволенням провидить з Михайликом вільний час.
Повість розпочинається красивою і дуже хвилюючою картиною: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». На крилах своїх вони несли життя і весну. «А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білим хмарам, і вони забриніли, як скрипка. Я тягнусь догори і сам собі не вірю: від за річки знову над нашою хатою пролітають лебеді! А вища скрипка і срібний відгомін бринять, єднаються над моїм дитинством, підіймають на крила мою душу і забирають її в нерозгадану далину. І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі..». Це ще один образ твору, скоріше символ лебединої краси і символ швидкоплинних, неповторних років дитинства, які допомагають відчути цей світ набагато досконалішим, добрішим і кращим. Саме таким його бачив Михайлик, саме таким його бачив і письменник М. Стельмах.
Цікаво, але в повісті «Гуси-лебеді летять» немає негативних персонажів. Щодо позитивних образів, то найбільш цікавими є рідні Михайлика – його мати та батько, дід Дем’ян і бабуся. Дідусь хлопчика був незвичайно вмілою людиною і мав «золоті руки». Він настільки багато усього вмів, настільки багато допомагав людям, що його «знав увесь повіт». Найдорожчими для дідуся була «земля, вірна жінка і пісня». Він настільки поважав свою дружину, що коли пізно повертався з заробітків, не смів її будити і проводив ніч під її вікном. «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда». Дід Дем’ян занеміг і незабаром помер. Не надовго пережила свого чоловіка і бабуся Михайлика.
Хлопчик дуже любив свою бабусю. А тій найбільш усього подобалося поратися в саду. Вона розмовляла з деревами, наче з родичами, і Михайликові це дуже подобалося. Це була людина, що народилася ще за часів кріпацтва. Вона не мислила свого життя без дідуся Дем’яна: «…Уже й життя минуло їхнє, та й досі мої старі жили, наче молодята: не тільки на людях, а й поміж собою вони увесь вік були делікатні, уважні, привітні». Тому, мабуть, і не змогла вона залишатися на цьому світі самотньою. Пожурилася, прибрала у хаті, та й померла на наступний день.
ВОТ ГДЕ НАШЕЛ
Объяснение: