1. 1. Чому Ява та Павлуша вирішили стати тореадорами? За повістю Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки»:
А бо мріяли обрати цю професію в майбутньому;
Б на спір;
В мріяли, щоб їх показували по телевізору та усі їх знали;
Г щоб забули односельці.
2. Яву (персонажа з повісті Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки».
прозвали «Кукурудзою», бо:
А він любив саджати кукурудзу;
Б заблукав у кукурудзі;
В так прозивали його батька;
Г любив їсти варені качани кукурудзи.
3. «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера»— це:
А оповідання ;
Б пригодницька повість;
В п’єса;
Г новела.
4. Що повинні були збирати учні на літніх канікулах (за повістю
«Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера» Ярослава
Стельмаха?):
А гербарій;
Б фото сільських тварин;
В гроші на поїздку до музею;
Г цікаві історії.
5. Чому Сашка називали кактусом? (за повістю Л.Ворониної «Таємне
Товариство боягузів, або Засіб від переляку № 9»):
А бо він колекціонував кактуси;
Б бо він був жорстокий і «колючий», як той кактус;
В бо його волосся стирчало на всі боки;
Г він сам себе так назвав.
6. Основна мета прибульців на Землі — це (Леся Воронина «Таємне
Товариство боягузів, або Засіб від переляку № 9»):
А до людям у науково-технічному прогресі;
Б зробити з людей рабів, які працюватимуть на мушиних фермах;
В переселити людей на іншу планету;
Г знищити людей.
7. За жанром твір В.Нестайка «Тореадори з Васюківки» :
А авторське оповідання;
Б фантастична казка;
В пригодницька повість;
Г оповідання.
8. П’єса, яку вибрали на засіданні гуртка, називалася (повість Всеволода
Нестайка «Тореадори з Васюківки»):
А «Котигорошко»;
Б «Ревізор»;
В «Сто тисяч»;
Г «Безталанна».
9. Хлопців, головних героїв повісті Ярослава Стельмаха «Митькозавр з
Юрківки, або Химера лісового озера», звали:
А Митько і Сергій;
Б Митько і Василь;
В Митько і Сашко;
Г Митько і Ванько.
10. Ірина Семенівна, вчителька ботаніки, дала дітям завдання зібрати на
канікулах (Ярослав Стельмах «Митькозавр з Юрківки, або Химера
лісового озера»):
А гербарій рідного краю;
Б колекцію корисних копалин;
В колекцію комах;
Г розповіді старожилів про природу рідного краю.
11. Бабуся Соломія, персонаж твору Лесі Ворониної «Таємне Товариство
боягузів, або Засіб від переляку № 9», прибиральниця у банку, створила:
А сучасну швабру;
Б машину часу;
В космічний корабель;
Г сонячну батарею.
12. Вступити в «бій» з прибульцями хлопчик (персонаж твору Лесі
Ворониної «Таємне Товариство боягузів, або Засіб від переляку № 9») був
змушений, бо була:
А небезпека для життя бабусі;
Б небезпека для власного життя;
В небезпека для життя батьків;
Г власна сміливість.
Захар Беркут: «Громада — то був його світ, то була ціль його життя». «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її». «…Все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній Тухольщині» . «…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота».
Мирослава: «…їхала на лови посеред гостей, гордо, сміло, мов стрімка тополя серед коренастих дубів, з уподобою поводили за нею очима, поговорюючи: — От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько!». «Мирослава була дівчина, якої пошукати. Не кажемо вже про її уроду й красу, ані про її добре серце — в тім згляді багато її ровесниць могло стати з нею нарівні, хоч і небагато могло перевищити її. Але в чім не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з супротивними обставинами. Зараз з першого разу видно було, що Мирослава виросла на свободі, що виховання її було мужеське і що в тім прегарно розвиненім дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженню втратила матір. Нянька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задоволити її палку натуру, привчив її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралась вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову, — той довіку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, — тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя, так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов».
Тугар Вовк: «…Тугар Вовк був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів, яких їхав воювати».
Максим Беркут: «…вони не тільки дали йому на провідника першого удальця на всю тухольську верховину, Максима Беркута, сина тухольського бесідника Захара…». «Максим Беркут який аж нині, супроти найважнішого і найтяжчого діла, почув себе вповні самим собою, вповні начальником сеї невеличкої армії, заряджував з правдиво начальницькою вважливістю й повагою все, що належало до діла, нічого не забуваючи, ні з чим не кваплячись, але й ні з чим не опізнюючись. Все у нього виходило в свій час і на своїм місці, без сумішки й сутолоки; всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами, Максим Беркут усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводились з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним, а проте виповнювали його розкази точно, швидко і так весело та радо, немов і самі без розказу були би в тій хвилі зробили те саме. Боярська служба, хоч далеко не такої рівної вдачі, далеко не так свобідна в поводженню, далеко похіпніша з одних гордо висміватися, а перед другими низенько хилитися, все ж таки поважала Максима Беркута за його звичайність і розсудливість і, хоч не без дотинків та жартів, таки робила те, що він казав».
Тема “Ой у лузі червона калина…”: зображення суму України за синами-українцями, які потерпають у неволі в московських кайданах; битва січовиків із ворогом за визволення полонених.
Ідея “Ой у лузі червона калина…”: уславлення мужності, відваги січових стрільців — оборонців України.
Основна думка “Ой у лузі червона калина…”: єдність, мужність, волелюбність, вміння захищати рідний край, прийти на до браттям, які перебувають у небезпеці — ось основні риси січових стрільців-захисників.
Художні засоби “Ой у лузі червона калина похилилася” • повторення: «А ми тую червону калину підіймемо, А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо»; • метафора: «Україна зажурилася»; • звертання: « червона калино», «славна Україно»; • епітети: «кривий тан», «московські кайдани», «золотистий лан», «буйнесенький вітер»; • риторичні оклики: «А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!»; «То прославить по всій Україні січових стрільців!».