1. Чиї захоплення (персонажів твору) характеризують подані опорні словосполучення?
1. Роль у «Лускунчику» на великій сцені.
2. Захоплення спелеологією і подорож до «Блакитних печер».
3. Малюнки, на яких оживають гривасті коні й стародавній Львів.
4. Написання віршів.
5. Фехтування.
2. Дайте відповіді на запитання.
А) Чи є вина самого Стефка в тому, що він скочується в прірву? Як характеризує хлопця історія з сорокою з перебитим крилом?
Б) Чи можна виправдати Славка, коли той узявся битися з не обізнаним у фехтуванні Юльком?
В) Чи можна якось виправдати Юлька, який підставив друга й не зізнався в цьому?
Г) Які дії Юлька ви назвали б підлістю та зрадою? Чи заслужив Славко таке ставлення до себе?
Объяснение:
Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: громадянська. Напрям: романтизм. Тема “Заповіт”: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду. Ідея “Заповіт”: віра поета у світле майбутнє України. Основна думка: змінити соціальний устрій гноблених можна тільки революційним шляхом. Провідний мотив: заклик до повалення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства. Будова вірша: строфічна, чотиривірш Римування: паралельне (аабб) Віршовий розмір: хорей Художні засоби “Заповіт” Епітети: «степ широкий», «Вкраїна мила», «лани широкополі», «вража зла кров», «сім’ї великій… вольній, новій», «незлим тихим словом», «синєє море», «злою кров’ю», «вражою кров’ю». Авторський епітет: «Дніпро ревучий». Персоніфікація: «Дніпро реве …, понесе … кров». Метафора: «полину до … Бога», «кров’ю волю окропіте». Алітерація (звук [р]): «реве ревучий», «І вражою злою кров’ю волю окропіте». Звукопис: «Дніпро реве». Контраст: «полину до самого Бога молитися… а до того я не знаю Бога». Повтори: «Як… було…», «реве ревучий», «в сім’ї…».
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігаціїПерейти до пошуку
У математиці та програмуванні, черговість операцій — правило використовне для однозначного трактування порядку виконання операцій в даному математичному виразі.
Наприклад, в математиці та більшості комп'ютерних мов множення виконується раніше ніж додавання; у виразі 2 + 3 × 4, відповідь 14. Дужки, які мають свої власні правила, можуть бути використані для уникнення плутанини, тож попередній вираз може бути записаний як 2 + (3 × 4), але тут дужки необов'язкові, бо множення першочергове.
В сучасній формі алгебраїчного запису, де безпосереднє сусідство змінних позначає множення, множення має першочерговість порівняно з додаванням, з якого боку воно б не з'являлось.[1] Тож 3 + 4 × 5 = 4 × 5 + 3 = 23.
Коли піднесення до степеня було вперше введено в XVI і XVII сторіччях, воно отримало старшинство над множенням і додаванням, а показник степеня може знаходитись лише як правий надрядковий індекс бази. Тож 3 + 52 = 28 and 3 × 52 = 75. Первісно, для зміни порядку дій використовувались надкреслення та підкреслення. Сьогодні ми використовуємо дужки. Значить для виконання додавання перед множенням, ми пишемо (2 + 3) × 4 = 20, і для виконання додавання перед піднесенням до степеня, ми пишемо (3 + 5)2 = 64