я народився та живу в україні, це моя батьківщина, мій улюблений куточок землі. я дуже люблю мальовничу українську природу. безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. в усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. хоч, я впевнений, на землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. і я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.
тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібним та коханим. звичайно, інколи між нами трапляються випадки непорозуміння, та це не псує наших відносин. люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.
мій рідний край – це мова, пісні, книжки. це знайомі з дитинства казкові герої. це найперші спогади про власне життя. на мою думку, втратити все це – величезне горе. згадуючи про людей, яким доводилося залишати батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. а ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…
усі ми на землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. ми маємо поважати одне одного. я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.
Після прочитання будь-якого цікавого твору його читачі нерідко питаннями і фантазують про те, що могло б статися з героями надалі, після того , як історія твору закінчується. пофантазувати таким чином цікаво і після прочитання роману льва толстого «анна кареніна». у цьому романі дуже багато цікавих героїв, про продовження історій яких досить цікаво поміркувати. найцікавішою є доля анни кареніної. звичайно, щоб подумати про її майбутнє, необхідно виключити можливість її загибелі і думати про те, як би склалося її життя, якби вона не покінчила життя самогубством. отже, якби головна героїня роману льва толстого змогла б подолати свої проблеми, вона напевно залишилася б щасливою і сильною людиною, якою і була. хочеться вірити, що ця жінка змогла б спілкуватися зі своїм сином, можливість цього дійсно окрилила би її. при цьому я не думаю, що з особистим життям у неї все складалося б добре. швидше за все, їй би довелося відмовитися від близького спілкування з чоловіками, оскільки з ними були пов’язано занадто багато негативу, і навчитися жити з цим. думається, що трагічною видалася б доля вронського. молодий чоловік, який перейнявся дуже ніжними почуттями до анни кареніної, як відомо за сюжетом роману, після її загибелі відправився служити до сербії. настрій у нього був просто розбитий, він напевно бажав загинути на війні. думається, що швидше за все так і сталося б – він загинув би. втім, не варто заперечувати і можливості зворотного. бути може, вронський після довгого розставання із загиблою ганною кареніною став би таким, як і до знайомства із нею, тобто доброю і правильною людиною, але все ж не шибко великим інтелектуалом, який дивився на життя досить просто. навряд чи задовольнив би своє вічне шукання костянтин левін. так, він зміг знайти заспокоєння в філософському єдності зі своїми селянами, але його характер ніколи б не дав цій людині заспокоїтися. я впевнений, що його майбутнє було б таким же повним шукання істини, бога або чогось ще. я не виключаю і того, що левін зміг би навіть написати дуже цікаву книгу, де виклав би свою глибоку філософію і розуміння життя. швидше за все, у левіна з’явилися б і учні, молоді люди, які б переймали його досвід, знання та філософські погляди на життя. як мені здається, найцікавішими героями роману «анна кареніна» є сама анна, її коханий вронський, а також костянтин левін. якби анна вижила, я думаю, вона змогла б все-таки стати щасливою, але все ж без вронського. а ось майбутнє левіна не представляється щасливим, але все ж, думається, воно було б цікавим і захоплюючим.
я народився та живу в україні, це моя батьківщина, мій улюблений куточок землі. я дуже люблю мальовничу українську природу. безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. в усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. хоч, я впевнений, на землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. і я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.
тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібним та коханим. звичайно, інколи між нами трапляються випадки непорозуміння, та це не псує наших відносин. люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.
мій рідний край – це мова, пісні, книжки. це знайомі з дитинства казкові герої. це найперші спогади про власне життя. на мою думку, втратити все це – величезне горе. згадуючи про людей, яким доводилося залишати батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. а ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…
усі ми на землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. ми маємо поважати одне одного. я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.