Недарма люди кажуть, що батьків і Батьківщину не вибирають. Ми можемо вибирати шлях у житті, професію, друзів, але незмінним залишиться те місце, де ми народилися, і сім'я, у якій ми росли. Недарма слова "батьки" і "Батьківщина" споріднені: обидва слова мають відношення до початку нашого життя, до формування нашої особистості. Характер кожної людини закладається і формується у сім'ї, у ту пору, коли, як говорять у народі, "дитина поперек лави лежить". Дитина росте, і на неї усе більше впливає суспільство тої країни, у якій вона живе. Тому, на мій погляд, саме батьки та Батьківщина роблять людину такою, якою вона є. Потім людина може переїхати жити куди завгодно, але у її душі назавжди залишаться спогади про рідну країну та сім'ю, що її виростила. Батьківщину неможливо забути, як неможливо забути маму і тата. Тому, де б не жили українці, вони залишаються українцями. Бо можна вибрати місце проживання, але не Батьківщину.
… сідчину наймичку – веселу, моторну й робочу дів-ну, хоч і невелику красулю.
Христя – молода, весела, щебетуха, працьовита дівчина – дядина ще змалку не давала ногам та рукам її одпочивку, призвичаїла до роботи.
– Так оця-то Христя, низенька, чорнявенька, не дуже хорошої вроди дівчина, якось ненароком запала Грицькові в серце.
Ось приходить і другий підпасач — Грицько, Чупрунів син, хлопчик однакових з Чіпкою літ, та не кращих, видно, й достатків… На йому сорочка чорна-чорна, полотна не знать, та ще й порвана; штаненята — саме ґноття висить на очкурі — позасукувані аж за коліна.
Грицько — козачий син, сирота. Після смерті батька та матері (вони під холеру померли обоє одного-таки й року) громада оддала сироту далекій родичці — вдові Вовчисі; а як піднявся хлопець на ноги, то дід узяв його до себе в поміч коло отари.
Незабаром Грицько вернувся з повною пазухою горобенят. — А я, діду, ось скільки горобенят надрав! — хвалиться.
Відповідь:
Недарма люди кажуть, що батьків і Батьківщину не вибирають. Ми можемо вибирати шлях у житті, професію, друзів, але незмінним залишиться те місце, де ми народилися, і сім'я, у якій ми росли. Недарма слова "батьки" і "Батьківщина" споріднені: обидва слова мають відношення до початку нашого життя, до формування нашої особистості. Характер кожної людини закладається і формується у сім'ї, у ту пору, коли, як говорять у народі, "дитина поперек лави лежить". Дитина росте, і на неї усе більше впливає суспільство тої країни, у якій вона живе. Тому, на мій погляд, саме батьки та Батьківщина роблять людину такою, якою вона є. Потім людина може переїхати жити куди завгодно, але у її душі назавжди залишаться спогади про рідну країну та сім'ю, що її виростила. Батьківщину неможливо забути, як неможливо забути маму і тата. Тому, де б не жили українці, вони залишаються українцями. Бо можна вибрати місце проживання, але не Батьківщину.
Объяснение:
… сідчину наймичку – веселу, моторну й робочу дів-ну, хоч і невелику красулю.
Христя – молода, весела, щебетуха, працьовита дівчина – дядина ще змалку не давала ногам та рукам її одпочивку, призвичаїла до роботи.
– Так оця-то Христя, низенька, чорнявенька, не дуже хорошої вроди дівчина, якось ненароком запала Грицькові в серце.
Ось приходить і другий підпасач — Грицько, Чупрунів син, хлопчик однакових з Чіпкою літ, та не кращих, видно, й достатків… На йому сорочка чорна-чорна, полотна не знать, та ще й порвана; штаненята — саме ґноття висить на очкурі — позасукувані аж за коліна.
Грицько — козачий син, сирота. Після смерті батька та матері (вони під холеру померли обоє одного-таки й року) громада оддала сироту далекій родичці — вдові Вовчисі; а як піднявся хлопець на ноги, то дід узяв його до себе в поміч коло отари.
Незабаром Грицько вернувся з повною пазухою горобенят. — А я, діду, ось скільки горобенят надрав! — хвалиться.