1. Матір прищепила А. Малишку любов до...
а) праці на землі;
б) живопису;
в) пісні.
г) краси природи.
2. Поезія А. Малишка, яка належить до його збірки «Дружба», знаходиться
в рядку...
а) «Важкі вітри не випили роси…»;
б) «Лист до гречки»;
в) «Оксана»;
г) «Палають огні при дорозі».
3. Художні засоби, які містить уривок з поезії А. Малишка «Хмарина в небі
голубім»:Хмаринка в небі голубім / Пливе, як мрія, одиноко, /І вітру
раннього потоки / Несуть її крилом своїм, зазначені в рядку...
а) епітет, гіпербола, порівняння;
б) епітет, порівняння, метафора;
в) синекдоха, метафора, порівняння;
г) анафора, метафора, оксюморон.
4. Поезія «Важкі вітри не випили роси» А. Малишка належить до його поетичної
збірки...
а)«Що записано мною»;
б) «Далекі орбіти»;
в) «Серце моєї матері»;
г) «Прозорість».
5. За фаховою освітою Андрій Самійлович був...
а) інженером;
б) лікарем;
в) музикантом;
г) учителем.
6. Андрій Малишко надрукував свої перші вірші в журналі…
а) «Дніпро» в 1929 році;
б) «Глобус» 1930 року;
в) «Літературно-науковий вісник» 1930 року;
г) «Молодий більшовик» 1928 року.
7. Римування, яке характерне для поезії А. Малишка «Лист до гречки», – це…
а) кільцеве;
б) перехресне;
в) суміжне;
г) білий вірш.
8. Найхарактернішою ознакою поезій А. Малишка є…
а) символізм;
б) егоцентризм;
в) кордоцентризм;
г) антропоцентризм.
9. Ідейна основа поезії А. Малишка «Важкі вітри не випили роси» зазначена
в рядку…
а) тільки в єднанні поезії і праці може прийти справжній успіх;
б) возвеличення подвигу жінки-трудівниці;
в) заклик любити природу — вона мати.
г) краса може врятувати світ.
10. Перша книжка творів письменника А. Малишка – це …
а) «Богунські пісні»;
б) «В північний час ударить грім».
в)«Батьківщина».
г) «Лірична сповідь».
Відповідь:Щоденник Тараса Шевченка («Щоденник», «Журнал») — записи Тараса Григоровича Шевченка, які він робив протягом року після одержання звістки про можливе звільнення з заслання і до приїзду в Петербург. Написаний російською мовою[1]. Окремі дослідники пояснюють написання Щоденника російською мовою тим, що це не був інтимний щоденник, а "журнал", що розраховувався на майбутню публікацію[2].
Тарас Григорович Шевченко (1860)
На початку 1855 року помер цар Микола І.
Амністія, проголошена Олександром ІІ, не торкнулась Тараса Григоровича Шевченка. Він продовжував перебувати у Новопетровському укріпленні[3].
Тільки згодом друзі поета домоглися звільнення його з заслання.
Одержавши від М. Лазаревського звістку про близьку волю, в болісному чеканні її, Шевченко почав 12 червня 1857 року писати «Щоденник».
В Петербург, до цього Шевченко декілька місяців жив в Нижньому Новгороді, очікуючи дозволу повернутися у столицю, він прибув тільки 17 березня 1858 року.
Сторінка «Щоденника» Тараса Шевченка. Автограф запису від 12 грудня 1857 року з портретом О. Герцена
Весь цей час він робив записи в Щоденнику і ще деякий час продовжував робити їх по прибутті в Петербург.
Текст Щоденника Шевченка закінчується поезією «Сон» (На панщині пшеницю жала …). Запис від 13 липня 1858 року.
Після цього рукою М. М. Лазаревського записано (рос. мовою): «Этот дневник подарен Т. Г. Шевченком М. М. Лазаревскому 12 июля 1858 года, в день именин Лазаревского».
Тобто, останній запис в Щоденнику Шевченко зробив уже на наступний день після того, як він його подарував Лазаревському.
Передостанній запис в Щоденнику датується 20-м травня 1858 року.
Автограф (текст Щоденника) заголовка не має.
На оправі, очевидно уже після смерті Шевченка, золотом витиснено (рос. мовою): «Дневникъ Шевченка с 12 июня 1857 до 13 июля 1858 года», а на корінці — М. Л. (ініціали М. Лазаревського).
Вперше Щоденник надруковано в журналі «Основа» (1861, № 5-12; 1862, № 1-8) з численними купюрами, зашифруванням багатьох прізвищ і зміною окремих слів та виразів.
Вперше, в перекладі українською мовою, Щоденник був опублікований 1893 року в Галичині під назвою «Записки, або Журнал Тараса Григоровича Грушівського-Шевченка» в журналі «Правда», т. 18-19. А також окремим виданням у 1895 році під назвою «Записки або Журнал Тараса Григоровича Грушівського-Шевченка» в перекладі Олександра Кониського.
Автограф Щоденника зберігається у Києві в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка АН України.
Пояснення:
Объяснение:
Софійка Вишня – головня героїня роману «Русалонька з 8-го В». Дівчина живе з мамою, татом та маленьким братом Ростиком. Родина живе у місті Вишнопіль та нещодавно придбала квартиру. Софійка вчиться у сьомому класі й закохана у свого однокласника Вадима Кулаківського.
Софійка невеличкого зросту, тендітна, з довгим пишним темним волоссям. Вона полюбляє читати. Останнім часом її захопила казка про Русалоньку та її нещасливе кохання. Софія пристрасна та мрійлива: «Софійка й досі не заспокоїться. Так гірко! Так шкода Русалоньки!» Вона порівнює Вадима Кулаківського з принцом, який не помічає ту, що його врятувала. Головна героїня ніби не помічає вади Вадима. Вона вірить у нього, попри його жахливу поведінку та навіть крадіжку. З часом Софія дізнається про прокляття роду Кулаківських та, наче Русалонька, хоче врятувати свого принца: «Софійчині докори розтанули, як дим. Вадим – дим! Тільки щемлива жалість… Ні, вона таки звільнить Кулаківського від прокляття!»
Софія – гарна й чемна дівчинка. Вона добре вчиться у школі, часом дає списувати Вадиму вправи. Софійка допомагає мамі з братиком та у домашньому господарюванні.
Вона добра і справедлива, прагне до у скруті кожному. Вона хоче врятувати Вадима, допомагає Сашкові. Софійка рятує від невдалого шлюбу тітку Сніжану, жаліє покинутих дітей Валентина Білого. Під час подорожей у часі вона влучно аналізує сімейні риси та характери різних людей.
Софійка – хоробра, відважна та допитлива. Вона стикається з дивовижними подіями та магією, подорожує в минуле завдяки чарівній шафі, розбиває сімейне прокляття. Проте дівчина не втрачає витримки та продовжує боронити добрі справи.
У кінці твору дівчинка змогла побороти прокляття та нарешті зрозуміла, що насправді достойним кохання був її друг Сашко, а не Вадим Кулаківський