"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."
"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."
хлопці та дівчата, як мак процвітає; козаки, як та хмара, ляхів обступали.
Олицетворения: лихо сміється; зажурилась Україна, зажурилась,
заплакала; мовчать гори, грає море, могили сумують; ніч-матидасть пораду; лягло сонце за горою.
Эпитет: тії ночі кривавої.
Метафора: заплаче серденько.
Синекдоха: козачество = червоні жупани.
Гипербола: чи затопило синє море твої
гори; од Лимана до Трубайла трупом поле крилось.
Риторические обращения: Грай же, море,
мовчіть, гори, / Гуляй, буйний, полем — / Плачте, діти козацькії, / Така ваша
доля! »
Антономасия: Трясило = орел сизый.
Анафора: Нехай собі бенкетують, / Нехай на здоров’я! / Нехай,
кляті, бенкетують.
Синтаксический параллелизм: Прокинулись
ляшки-панки —/Нікуди втікати! / Прокинулись ляшки-панки / Та й не повставали.
Метафора плюс олицетворение: червоною гадюкою несе Альта
вісті.
Эвфемизм: налетіли чорні круки вельможних будити (= клевать
их трупы).