1.У степу Климко прокинувся від 2.Звечора Климкові не давали спати 3.Батько хлопчикові замінив дядько
4.Дядько працював
5.Найбільша радість Климко,щоб дядько перевірив
6.Для дядька Климко варив
7.Климко завжди знаходив гостинець від дядька у
8.Коли в бараках потрапила бомба,Климко оселився у
9.Старий чех пригостив Климка
10.Перший сухар Климко з'їв,відійшовши від станції кілометрів на
11.У ледь жевріючому богатті хлопчик знайшов
12.Найдужче в дорозі у Климка боліли
2.Перша перемога у вуличному бою. (Оглядаючи місто, Іван побачив натовп людей. Виявилося, що тут проводяться вуличні бої. Іван переміг знаного бійця Велета й отримав цілу купу грошей.) Мужская сумка Jeep по акции! Только сегодня, при заказе сумки, вы получите шикарные часы в подарок! Заказать
3. Знайомство з тренером Брякусом. (Відомий тренер Брякус запропонував Силі тренуватися в нього, а потім взяти участь у чемпіонаті Республіки з важкої атлетики.)
4. Сила силу ломить. (Іван Сила доволі легко переміг і став чемпіоном Республіки, чим викликав незадоволення поліційних чинів, адже його суперником був Магдебург, який замолоду працював у поліції.)
5. Сам пропадай, а товариша виручай. (Агент поліції Фікса виконував доручення уряду на вокзалі й заарештував Міху Голого, який хотів його обікрасти. Побачивши товариша у кайданках, Іван Сила, не розібравшись, ударив агента так, що той чотири дні пролежав у лікарні.)
6. Облудні звинувачення й арешт. (Тренер Брякус загинув в автокатастрофі, і поліція звинуватила в цьому Івана Силу, який теж був у машині. Івана заарештували, але змушені були відпустити під заставу у 50 тисяч, яку внесла хазяйка цирку мадам Бухенбах.)
7. Нова неволя. (Іван Сила змушений був відпрацювати ті гроші, що їх внесла пані Бухенбах у поліцію, і підписати кабальну угоду, щоб не потрапити у в’язницю.)
Образ Марусі Чурай — це образ з легенди, ми не знаємо достеменно, чи жила вона насправді. Найімовірніше Маруся Чурай справді жила на Полтавщині у XVII ст., складаючи пісні, яких співала вся країна, а деякі з них співають і досі. Якою видається читачеві Маруся? Це дівчина, яка мала дар від Бога: не тільки дар співати й складати пісні, але дар кохати, бути щирою та чистою: Красива я була, правда? Схожа на свою матір. Смілива я була, правда? Схожа на свого батька. Співуча я була, правда? Схожа на свій народ. Напевне, ці рядки чи не найкраще розповідають нам про Марусю Чурай. І саме через ті рядки виникає думка про те, що образ Марусі Чурай є символічним: вона й є в певному сенсі образом народу, з його співучою нескореною й нескоримою душею, з душевною чистотою й несправедливо сповненим страждань життям. Марусю називають у романі голосом, піснею й душею народу. Вона, напевне, такою і є. На долю дівчини припадає багато випробувань, життя зрештою надламує її душу, вона ніби втрачає свій голос, втрачає здатність жити легко й радіти життю, але душевна чистота, прагнення кращого якщо не для себе, то для свого народу залишається з Марусею до останніх її днів. Образ Марусі Чурай — образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся — це голос України, душа її. «Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах»,— каже про поетесу Іван Іскра. Таку ж характеристику дає дівчині и гетьман Богдан Хмельницький, який говорить, що «п пісні — як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот». Справжній митець, Маруся, наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами й стражданнями. У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історичний роман у віршах «Маруся Чурай» наскрізно. Для Ліни Костенко Маруся Чурай — не вродлива дівчина з її природним бажанням кохати й бути коханою, щасливою в сімейному житті. Вона — натура творча, а тому особлива. Радощі й жал людей дівчина чутливо вбирає в себе як свої: «Ця дівчина не так, Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа». Так говорить про героїню Іван Іскра, який розуміє чарівність її вроди, високість душі й талант художника. Йому якраз імпонує саме здатність тонко відчувати, шляхетно поводитися навіть у побуті. У зображенні головної героїні Ліна Костенко майстерно переплітає особисте і загальнонародне. Усе в романі не відбувається на тлі історичних подій: кожен вчинок, кожен характер історично обумовлений. Так, історія сім’ї Марусі, загибелі мужнього батька пояснює багато що у її характері, ставленні до людей і світу. Починається роман сценою суду, в якій виявляється ставлення різних людей до дівчини. Для одних вона — гордість, душа народу, для інших — убивця. Сама ж Маруся, болісно переживаючи особисту драму, мовчить, не говорить про те, що зілля Гриць випив сам, що те зілля призначалося їй. Донька Гордія та Горпини Чураїв увібрала в себе все краще, чим наділені були її батьки, увібрала в душу свою, у свій талант усе краще й від рідного народу. Ще змалечку дівчина була наділена, крім надзвичайної вроди, ще й величезним поетичним даром, бо могла, не стараючись і не напружуючись нітрохи, говорити віршами про звичайні, повсякденні, побутові речі. Вірші, за спогадами сучасників і очевидців, так і сипали з неї, рими добиралися легко й природно, маючи під собою багатюще народне джерело.