1. В якому місті відбуваються події? *

а)Люботин;
б)Люборин;
в)Любин;
г)Люцин.
2.Хто куняв у кріслі? *

а)король;
б)князь;
в)воєвода;
г)пустельник.
3.Як називалася молода князівна? *

а)Анюта;
б)Віра;
в)Настасія;
г)Надія.
4.Де побачили сліди дракона? *

а)На березі Дніпра
б)Банстриці;;
в)на березі Дунаю;
г)Бистриці.
5.Скільки років було дракону? *

а)вісім;
б)шість;
в)чотири;
г)п’ять.
6. З ким товаришував молодий дракон? *

а)пустельником;
б)дівчиною;
в)лицарем
г)королем.
7.Де заховався дракон від юрби? *

а)в лісі;
б)в озері;
в)в печері;
г)в морі.
8.Хто врятував дракона від пожежі? *

а)князь;
б)пустельник;
в)воєвода;
г) Настасія.
9.Що наказав радник повісити на корчмі? *

а)намальованого дракона;
б)оголошення;
в)наказ;
г)прохання.
10.Що їв люботинський дракон? *

а)м’ясо птиць;
б)людей;
в)траву;
г)молодих дівчат.
11.Де зібралась лицарська компанія? *

а)в корчмі;
б)на галявині;
в)в королівстві;
г)в пустельника.
12.Чого навчив пустельник дракона? *

а)писати;
б)читати;
в)говорити;
г)вогнем дихати.

У повісті «Тарас Бульба» М. В. Гоголь описує життя запорізьких козаків, їх боротьбу за свободу і незалежність.

Одна з головних тем твору - тема вірності і зради. Серед козаків любов до рідної землі, вірність військовому обов'язку, почуття товариськості шанувалися найважливішими якостями.

Напередодні важкого бою наказний отаман Тарас Бульба говорить козакам: «Немає уз святіше товариства». Вірність цьому почуттю він проносить через все битви і випробування. У бою під Дубно він не раз поспішав на виручку товаришам. В останні хвилини життя він думає не про муках, які йому належить винести на багатті, а про те, як врятуватися козакам. «Вже вогонь піднімався над багаттям, захоплюючи його ноги», а очі старого полковника спалахнули радістю, тому що побачив він: козаки були вже на Дністрі, «кулі сипалися на них зверху, але не діставали».

Вірний своєму військовому обов'язку старший син Тараса Бульби Остап. Він хоробрий воїн, іеющій «виміряти всю небезпеку і всі положення справи». Але в важкому бою «схваті- ись з Остапом трохи не восьмеро разом» і взяли його в полон. До лобового місця полонені козаки, серед яких був і Остап, «йшли не боязко, чи не похмуро, ніс якоюсь тихою гордістю». Віра в справедливість своєї справи, за яке вони віддавали життя, надавала козакам сили, до винести муки кари. Остап звернувся до товаришів із закликом: «Дай же Боже, щоб усі, які тут стоять єретики, не почули, нечестиві, як мучиться християнин!»

Вірність рідній землі звучить в словах спливав кров'ю Кукубенко: «Нехай же після нас живуть ще краще, ніж ми, і красується вічно улюблена Христом Руська земля!

Беззавітно люблячи свою батьківщину, козаки зневажали зрадників. А як же боляче було Тарасу, коли зрадником виявився його молодший син! Андрій був хоробрим воїном гаючи за тим, які дива одним шаленим натиском своїм виробляв Андрій, дивувався старий Тарас і казав: «І це добрий - враг би не взяв його! - вояка! Чи не Остап, а добрий, добрий також вояка ». Але молодого Бульбу найбільше привертала сама битва, а не мета, в ім'я якої вона велася. У битві він чув «чарівну музику куль і мечів», нісся, як «п'яний, в свисті куль, в шабельному блиску і у власному спеку». Тому-то, коли Андрія попросила про до прекрасна полячка, він зрадив своїх товаришів і перейшов на бік ворога. Для Тараса цей вчинок сина був тяжким горем. Старий полковник не може пробачити зради кому б то не було і вбиває Андрія, кажучи при цьому: «Я тебе породив, я тебе і вб'ю!»

Любов до рідної землі, вірність своєму народові, почуття товариськості роблять козаків непереможними. Своє захоплення запорожцями Н. В. Гоголь висловив такими словами: «Та хіба знайдуться на світі такі вогні, муки і така сила, яка б пересилила російську силу!»

Характеристика Сашка “Зачарована Десна” Сашко – головний герой автобіографічної повісті Олександра Довженка “Зачарована Десна“. Оповідач у зачарованій Десні – сам письменник, який виступає , як автор, як герой твору – Сашко.

Одна за одною в повісті спливають розповіді, які починаються с перших спогадів маленького селянського хлопчика за ім’ям Сашко. Цей маленький селянин, незважаючи на те, що в нього був реальний прообраз, втілив в собі кращі риси українських дітей. Сашко зізнається у любові до тварин: «Ластівок любив у клуні, деркачів — у лузі…», крім того, від дуже полюбляє природу, життя яко гає на вулицях та околицях свого села. Хлопець дуже часто замислюється або мовчки милується самими звичайними явищами, що відбуваються у природі и вважає все чим-то надзвичайним: “Жили ми в повній гармонії з силами природи. Зимою мерзли, літом смажились на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою, і хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя”.