1. Івана Фірцака нарекли Кротоном на честь:
А уславленого античного борня;
Б відомого у світі актора і циркача;
В культуриста Чехословаччини:
Г чемпіона Британії.
2. Іван змушений був залишити батьківську родину А хотів побачити світ;
Б виїхав до міста для здобуття освіти;
В тато казав, що син їсть за чотирьох;
Г у такий б намагався продемонструвати вл.
3. Вуйко Микулець приїхав до столиці, щоб:
А відвідати сина військовослужбовця;
Б продати деякий крам;
В влаштуватися на роботу;
Г купити харчі.
4. Під час першого перепочинку в місті Іван найперше згадував:
А рідні гори;
Б батьків:
В домашні страви;
Г свою кирпату сусідку Мару сі ту.
5. Верховинський хлопець під час роботи на станції роздратував одного кучерявого молодика тим, шо:
А багато розповідав про рідне село;
Б чимало їв та пив;
В брав на свої течі вдвічі більше, ніж решта вантажників.
Г зневажливо ставився до нього.
6. Доктор Брякус мріяв, як у центрі столиці буде:
А вулиця названа на його честь;
Б організованій басейн, де розводили б риб;
В відкрито музей природи;
Грозташований розкішний будинок - власний спортивний клуб.
7. Зі щоденника Брякуса можна було зрозуміти, що Сила для нього - це:
А загадка природи;
Б головний шансу житті;
В засіб для збагачення;
Г пацієнт для дослідження.
8. Укажіть цирковий номер, який мав демонструвати Сила, вперше вийшовши на арену:
А робити фокуси;
Б їздити з акробатичними вправами на білому коні:
В танцювати на блискучій кулі;
Г боротися з глядачами.
9. Придуманий номер Сили, від чого публіка цирку була в захваті - це. А «Непередбачуванин рубікон»;
Б «Краса і велич»;
В «Зстізяе серце»;
Г «Три несподіванки».
10. Хто з циркових артистів ніколи нікому не вірив?
А імпресаріо ПандорськпГі:
Б акробат Фандіго;
В карлик Піня;
Г Мілена.
11. Президент вирішив відвідати цирк через те, що:
А з дитинства любив цирк;
Б хотів познайомитися з силачем;
В захоплювався дикими тваринами;
Г поважав мадам Бухенбах.
12. На згадку про знайомство із Силою президент подарував Івану:
А новий, величезного розміру піджак:
Б путівку на відпочинок до багатого чорноморського пансіонату;
В грошову премію;
Г фото, де глава держави тиснув руку артисту-велетню.
Жанрова специфіка. Ідейно-тематичний зміст
За жанровими ознаками «Камінний хрест» є оповіданням. За аналогією до багатьох інших творів письменника його називають новелою. Сам автор назвав свій твір студією, тобто художнім дослідженням, внутрішнього світу головного героя. «Камінний хрест» — глибока психологічна студія душі українського селянина-трударя, якого соціальні обставини примушують рвати віковічний зв’язок з тим ґрунтом, на якому він виріс. Працьовитість і доброчесність героя піднесені автором на високий рівень, а бажання залишити пам’ять по собі — поставити на горбі камінний хрест — має глибокий психологічний підтекст. Іван Дідух ставить хрест на своєму политому кривавим потом полі і ніби заживо себе ховає. Проте він хоче жити у пам’яті нащадків, хоче, щоб цей хрест в’язав його з рідним селом і тоді, коли він буде далеко на чужині, і тоді, коли його не стане в живих.
У творі порушено проблеми:
віковічного зв’язку з рідною землею;
сумлінної праці на землі як вияву народної етики й моралі, як обов’язку, єдиного засобу і виправдання буття селянина;
масового зубожіння селян, що спричинило масову еміграцію за океан.
Сюжет
Новела складається з семи розділів (фабула як така відсутня).
Перший розділ виконує функцію [[. Слова Івана: «Ото-с ні, небоже, зібгав у дугу! Але доки ні ноги носє, то мус родити хліб!» з великою силою передають торжество селянина-трударя, який перетворює свою мету на дійсність, адже горб «політки давав добрі», тобто хороші врожаї. Захоплено звучать прикінцеві слова автора: «Отакий був Іван, дивний і з натурою, і з роботою».
У другому розділі, який є зав'язкою, читач дізнається про рішення Івана, який врешті-решт піддався на умовляння синів, емігрувати до Канади. Перед читачем постають картини прощання Івана з односельцями, яких усіх за до своєї господи перед від'їздом до Канади. Дякував людям, що прийшли попрощатися, пригощав горілкою, озивався до них добрим словом. Звернувся до кума Михайла, до куми Тимофіхи, прикрикнув на жінку, щоб поменше плакала, а більше пильнувала за гостями. Письменник уникає зайвих описів, змушуючи головного героя саморозкриватися, максимально використовує діалоги й монологи. Цим самим зосереджує увагу на описуванні душевної драми героя, якого порівнює з каменем, що його викинули хай і з важкого, проте рідного місця. Скупими штрихами автор передає всю безодню туги, яка роздирає душу героя: «Заскреготав зубами, як жорнами, погрозив жінці кулаком, як довбнею і бився в груди».
Події розгортаються в наступному, третьому розділі, в якому Іван пояснює людям причини свого рішення виїхати, про те, як не воно йому далося, адже важка праця повністю виснажила його, й немає в нього сили починати нове життя за океаном. Змушений був погодитися через майбутнє синів, для яких у рідному краї не було ніякої перспективи. Сусіди втішають Івана, наголошуючи на повній безвиході селян: «Ца земля не годна кілько народа здержіти та й кількі біді вітримати. Мужик не годен, і вона не годна…», на тому, що невдовзі й самим доведеться виїхати. Іван дякує за підтримку, але не може спокійно сприйняти таке становище, коли доводиться на старість іти світами з рідного місця, його лякає невідоме життя, яке для нього все одно, що загибель. Вражає епізод, коли він привселюдно у своєї жінки Катерини пробачення за ті кривди, що їй завдав за час подружнього життя, як перед смертю, бо не знає, чи переживуть вони переїзд через океан, чи помруть у дорозі.
У четвертому розділі Іван звертається до односельців з проханням, щоб як надійде звістка про смерть його з дружиною, то щоб відслужили панахиду за упокій їхніх душ, на це й гроші залишає порядному Якову. Люди обіцяють виконати прохання. Однак ще якась думка непокоїть Івана, і хоч йому трохи соромно, він зважується сповідатись перед людьми про гріх, який ледь не вчинив напередодні. Він знову згадує горб, на якому з великими труднощами встановив кам'яного хреста як пам'ять про нього з дружиною на цій землі. Іван признається, що найбільше тужить саме за цим горбом, у який стільки зусиль уклав: «Я на нім вік свій спендив і окалічів-єм. Коби-м міг, та й би-м го в пазуху сховав та й взєв з собов у світ». Іван зізнається, що у хвилину розпачу й неможливістю примиритися з новими випробуваннями долі він ледь не наклав на себе руки, збираючись повіситись на груші, але згадав горб, побіг до свого хреста, довгенько посидів під ним, та й «легше стало». Усі думки Івана коло горба: він прохає сусідів, щоб на Великдень не минали його, послали когось із молодих покропити свяченою водою хрест. Утішаючи кума, Михайло говорить, що люди завжди пам'ятатимуть його, бо «були-сте порєдний чоловік, не лізли-сте нахрапом на нікого, нікому-сте не переорали, ані пересіяли, чужого зеренця-сте не порунтали».
Хочеться сказати, що дЬ теми Великої Вітчизняної війни зверталося багато українських письменників. І в цьому плані твори Олександра Довженка являють собою неперевершені перлини мистецтва, які у всій своїй повноті відображають трагічні події 1941-1945 років.Про героїчну боротьбу людини зі смертю розповідає оповідання «Воля до життя». Головний герой твору — Іван Карналюк — звичайний солдат, розвідник. «Геройств» у його житті немає, але це його не турбує. Його турбує інше — знищити якомога більше ворогів, і Іван безжально вбиває їх: «Іван Карналюк був звичайним рядовим бійцем. І особливих геройств за ним не числилось, хоч він і вбив уже снайперським з півтора десятка фашистів, не беручи до уваги стрільби по них взагалі».Аж раптом сталася звичайна на війні річ — Карна-люка було поранено мінним осколком у ліве плече. Унаслідок цього у Івана зробилася газова гангрена, руку ампутували, але це не до Від плечового суглоба гангрена поповзла через надпліччя до шиї. Здавалося б, що Іван приречений. Хірург, який робив обхід палат, вже не призначив йому перев'язку, вважаючи це непотрібним: «...помічаючи, що Карналюк уже вмирає, що жити йому зосталось лічені хвилини, одійшов до іншого пораненого, не призначивши ні перев'язки вже, ні яких-будь процедур!»Тим сильніше вражає і хірурга, і читачів те, що Карналюк зміг сам підвестися на ноги і прийти до перев'язочної. Його бажання жити було настільки сильним, що перемога над хворобою, над смертю здається справжнім дивом: «— Жить хочу! Давайте мені перев'язку і все, що треба! Вражений небаченим видовищем, хірург прикипів до місця. Страшний був Карналюк і прекрасний».З бою за власне життя солдат вийшов переможцем. І в цьому до йому величезна сила волі, безкінечне бажання жити. Іванова сила опору смерті вдихнула сили у втомленого хірурга, подала надію іншим пораненим: «Коли Карналюка виносили з операційної на койку, йому аплодувала вся палата. Поранені з гордістю дивились на свого товариша і радісно дякували йому. їм також передавалась його воля до життя».Людська сила волі є могутньою рушійною силою, вона може робити навіть неможливе, про що свідчить оповідання «Воля до життя...»
Подробнее - на -
Объяснение: