1. Визначте назву твору. автора і героя, якому належить фраза: "Як їв борщ та кашу. так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму. а зате всю землю навкруги скуплю":
А Остапу Мандриці (М.Коцюбинський, "Дорогою ціною");
Б Славку Беркуті (Ніна Бічуя "Шпага Славка Беркути" );
В Герасиму Калитці (І. Карпенко-Карий, "Сто тисяч");
Г дідові Савці (О.Довженко "Ніч перед боєм").
2. Комедія - це:
А невеличкий епічний твір (різновид оповідання), характерними ознаками якого є незвичайна життєва подія, напружений розвиток дії й несподівана розв'язка; героїв небагато, увага зосереджена на розкритті переживань;
Б епічний твір середнього роміру, у якому змальовано життя одного чи кількох героїв упрожовж тривалого або важливого за подіями часу; посідає проміжне місце між оповіданням і романом;
В драматичний твір (п'єса), у якому характери, конфлікти, звички, дійові особи постають у комічних формах;
Г невеликий твір, у якому один актор виконує кілька ролей, перевтілюючись у різні образи.
3.Установіть відповідність.
Герой Учинок
1 Славко Беркута А Рятує сороку з переламаним крилом
2 Стефко Вус Б Страждає через недовіру однокласників
3 Юлько Ващук В Вірить у невинність Беркути
4 Лілі Теслюк Г Не боїться пити вино на вулиці.
СЕРЕДНІЙ РІВЕНЬ
4. Стисло опишіть, за яких обставин загинула Соломія (М.Коцюбинський "Дорогою ціною")
5. Чи можна вважати Шептала ( В.Дрозд "Білий кінь Шептало")уособленням людини, яка прагне до волі?
ДОСТАТНІЙ РІВЕНЬ
6.Доведіть, що на образах Остапа і Соломії (М.Коцюбинський "Дорогою ціною") втілено волелюбність українського народу. Наведіть переконливі приклади.
ВИСОКИЙ РІВЕНЬ
Написати твір-мініатюру "Кохання, заради якого варто померти" ( за повістю М.Коцюбинського "Дорогою ціною") або "Без душі легше, як без грошей" (за комедією І,Карпенка-Карого "Сто тисяч").
Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.