1. Визначте ознаки новели в прочитаному творі.

2.Хто такий Фрідріх? Що відомо про його родину, професію?

3.Як військовополонені ставилися до своєї роботи? Чому вони "зводили цей квартал з любов'ю і розпачем"?

4.Як діти ставилися до Фрідріха і як він до них?

5.Як жінки ставилися до військовополонених німців? Чим можна пояснити таке ставлення?

6.Чим опікувався Фрідріх у полоні? Як це характеризує його як людину?

7.Яка квітка розквітла у грудні? Символом чого вона є у творі?

8.Яку таємницю приховували стіни будинку?

9.Що усвідомила оповідачка?

10.Яка головна думка твору?
​

Відповідь:

Має повагу козаків, сотник – найвища посада, на яку обирали самі козаки

«Попереду виїхав сотник Андрій Недоля».

Ризикований

Козаки усі розскочились від татарина й кинулись до зброї... виїхав сотник Андрій Недоля на буланому турецькому коні»

Вимогливий до побратимів

«А де вартові, де сторожа? … Видно, що й посліпли й поглухли»

Про нього добре відгукуються інші

«Сотника Недолю я добре знаю й скажу, що славний козак...»

Прислухається до порад

«Недоля, узявши Тріску й діда Панаса під руку, пішов з ними на могилу порадитись»

Захищає рідну землю від ворогів

«Такий наказ виголосив Недоля перед козаками і звелів сідлати коні».

«В похід! — командував Недоля: — Просто на татарський кіш!».

Відважний, сміливий

«Татари поженуть за ними, а тут уже стоятиме Недоля й привітає їх гарненько… Він їхав передом на своїм буланім»

«Тепер Недоля залишив частину козаків при таборі, а з іншими вибраними пігнав слідом за татарами»

Добрий, чутливий

«Він відразу зрозумів, у чому справа... Ти, Петре, лишишся при мені між посильними козаками, хлопець теж...».

Горює за вбитими побратимами, підтримує  звичаї

«Недоля велів вишукати ранених та збирати побитих, щоб їх відтак похоронити за козацьким звичаєм… Татар ніхто не хоронив, їх трупи залишили вовкам і гайворонам на жир».

Справедливий

«Добре! Скажи, Тихоне, панові полковникові, що окуп прийде козакові Семенові Непорадному...»

Милосердний, навіть дарує життя татарину

«Семене, та пусти його до чортової мами. Не маєш кращого діла, як його пильнувати. На базарі його не продаси, бо ми людьми не торгуємо».

«Хлопці, — гукав Недоля: — Нагодувати голодних!»

Дбає про підлеглих

«Недоля казав напоїти коні й відпочити. Тепер уже татарва не втече».

«Недоля загадав спочивати тут довше. Козаки розтаборилися, зарізали кілька волів і почали пекти м'ясо»

Уміє розрадити, підтримати

«Коли Степан з Петром рано прокинулись, Павлуся не було. їх аж заморозило…Як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде...»

Пояснення:

Оповідь у творі ведеться від імені головного героя — хлопчика Михайлика. Це сам Михайло Панасович Стельмах у дитячі роки. Дитинство письменника припало на нелегкі 20-ті роки XX століття, коли відбувалося становлення нової держави, яке супроводжували холод, голод і злидні. Михайлик розповідає про своє життя й переживання, про своє ставлення до всього, що він бачить навколо, свідком й учасником чого доводиться бути йому самому. Образ Михайлика розкривається різними засобами: це і самохарактеристика, і розповідь інших про вчинки героя, про ставлення до нього батьків, дядька Себастьяна тощо. Михайлик дуже любить казки та легенди, які розповідають йому дідусь Дем’ян та бабуся. Мабуть, тому світ навколо іноді здається хлопцю чарівною казкою: зорі у високому небі, запах жита в полі та різних трав у лісі, перепілка в житі й дятел на старій груші. Хлопець шанує й оберігає природу, тонко відчуває її красу.З великою любов’ю та пошаною герой описує людей, які прищепили йому любов до праці, книги, добра й краси в житті: це батько та мати, бабуся з дідусем, дядько Себастьян. Ці неосвічені, бідні люди мали найголовніше — великі душі й добрі серця. Ми розуміємо, що саме родина сформувала з хлопця чесну, працьовиту, порядну людину, а нестатки навчили співчувати чужому горю (пригадаймо хоча б епізод, коли Михайлик допомагає голодній жінці з дитиною, віддаючи їм гарбузове насіння).Михайлик — допитлива дитина, любить навчатися, читати. Він перечитував усе, що тільки потрапляло під руку, навіть прочитав книжку з дивною назвою «Космографія». Згодом і сам вирішує стати письменником. Спочатку Михайлик багато перечитав книжок, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу.Але Михайлик — не якась там ідеальна дитина: він дуже жвавий, веселий, непосидючий, любить розважатися й бешкетувати з друзями, спілкуватися з подружкою Любою. «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді» — так починається повість. Цим образом вона й завершується. Гуси-лебеді — своєрідний символ дитинства, який осяює все доросле життя людини: «Гуси-лебеді летять … над моїм дитинством, … над моїм життям!»

Читать полностью: http://tvori.com.ua/poetichna-rozpovid-pro-ditinstvo-za-povistyu-gusi-lebedi-letyat/#ixzz3uxwHPQSb