1. Вкажіть, хто з композиторів поклав на музику вірш В.Симоненка «Лебеді материнства»:
а) О.Білаш; б) П.Майборода; в) Г.Майборода; г) А.Пашкевич.
2. «Лебединою піснею» В.Симоненка став твір:
а) «Лебеді материнства»; б) «Казка про Дурила»; в) «Перехожий»; г) «Є тисячі доріг…».
3. Про унікальність людської особистості В.Симоненко нагадує у поезії:
а) «Ну скажи – хіба не фантастично…»; б) «Ти знаєш, що ти – людина…»;
в) «Вона прийшла»; г) «Дід умер».
4. Д.Павличко запровадив в українську літературу жанр ліричної поезії народів Сходу:
а) хокку; б) рубаї; в) танка; г) газель.
5. У пісні Д.Павличка «Два кольори» звучать усі названі мотиви, КРІМ:
а) дороги як символу людської долі; б) уболівання за рідну мову;
в) материнська любов і благословення; г) синівського тепла і вдячності матері; д) чекання сина.
6. Д. Павличко у поезії «Два кольори» використовує поетичний символ:
а) калини; б) дороги; в) сонця; г) поля; д) вітру.
7. Л.Костенко у 1994 р. було відзначено премією Франческо Петрарки за книгу:
а) «Вибране»; б) «Інкрустації»; в) «Неповторність»; г) «Над берегами вічної ріки».
8. З’ясуйте визначальний пафос поезії Л.Костенко «Пастораль ХХ сторіччя»:
а) трагічний; б) драматичний; в) героїчний; г) сентиментальний.
9. Укажіть жанр твору Л.Костенко «Маруся Чурай»:
а) поезія в прозі; б) драматична поема; в) етнографічна поема;
г) історичний роман у віршах; д) філософський роман-хроніка.
10. Укажіть героя твору Л.Костенко «Маруся Чурай», якому належать слова:
Ця дівчина не так, Маруся.
Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.
а) Пушкар; б) Іван Іскра; в) Лесько Черкес; г) Яким Шибалист; д) Б. Хмельницький.
ответ:2.На початку п'єси ми бачимо Елізу звичайною дівчиною з бідних кварталів, яких у Лондоні — тисячі. Жалюгідна, замурзана, вона заробляє на життя тим, що продає квіти, причому спілкується з людьми такою жахливою мовою, що професор Хіггінс, почувши її, заявляє: "Жінка, яка видає такі жахливі звуки, взагалі не має права жити". Еліза, дізнавшись, що Хіггінс відомий професор-лінгвіст, приходить до нього додому з проханням, щоб він навчив її правильно говорити, бо з такою вимовою вона не може влаштуватися на роботу у квітковий магазин.
Професор Хіггінс на парі з полковником Пікерінгом береться за кілька місяців перетворити цю вуличну квіткарку на світську даму. Вартість експерименту береться оплатити Пікерінг. Еліза виявилася досить здібною ученицею: вона мала чудові лінгвістичні здібності, прекрасний слух, була старанною і уважною. І досить скоро опанувала не тільки правильну літературну вимову, а й познайомилася із великими надбаннями світової культури — літературою, музикою, живописом. Вона не тільки жадібно всмоктувала знання, які давав їй професор Хіггінс, манери світського обходження, які він їй прищеплював, а й займалася самовдосконаленням. Гарне навчання, відповідні умови дуже швидко зробили своє діло: Еліза на світському прийомі дійсно була визнана за герцогиню, зачарувавши всіх не тільки своєю красою, а й бездоганною літературною мовою та вишуканими манерами. Відбулися зміни не тільки у зовнішності дівчини, а й у її мові, душі, врешті докорінно змінилася її особистість. Із замурзаної та жалюгідної квіткарки Еліза перетворилася на освічену, культурну, інтелігентну людину з почуттям власної гідності, самоповаги. А в чомусь вона стала навіть вища за свого вчителя й наставника професора Хіггінс
Объяснение:
Вона вривається у сюжет роману Булгакова, як весняна гроза. Майстер так пригадував свою першу зустріч із Маргариток): "Вона несла в руках бридкі, тривожні жовті квіти. Біс його знає, як їх називають, але вони перші чомусь з'являються в Москві. Квіти дуже чітко виглядали на чорному її весняному пальті. Вона несла жовті квіти! Недобрий колір. Тверською йшли тисячі людей, але побачила вона лише мене одного і подивилася не те що бентежно, а якось навіть болісно. І мене вразила не так її врода, як надзвичайна, ніким не бачена самотність в очах!"
Від цієї миті вже ніхто з читачів не залишиться байдужим до загадкового і прекрасного булгаковського образу.
Зачарований Майстер пішов слідом за Маргариток). Розумний і талановитий Майстер боявся заговорити, бо не знав, що він може їй сказати, як утримати її, як не втратити назавжди. Але першою заговорила вона, спитавши, чи подобаються йому жовті квіти. "Ні", — відповів він. Однак саме ці бридкі жовті квіти, як привід поговорити, поєднали їх назавжди. Дві самотності проросли жовтими тюльпанами. Вона пояснила Майстрові, що несла в руках нелюбі їй жовті квіти лише для того, щоб Майстер нарешті Знайшов її: "Ми розмовляли так, наче були знайомі сто років... Невдовзі вона стала моєю таємноюдружиною. Вона приходила щоденно, я чекав на неї з самого ранку — сідав до вікна і слухав, чи не стукне хвіртка... Ми знали, що це доля зіштовхнула нас на розі Тверської та того провулка і що створені ми одне для одного навіки..."
Вона не лише кохалася на трояндах і тішила самотнє серце Майстра, вона була його найвірнішою Музою. Вона перечитувала написане і віщувала коханому славу, підганяла його в роботі над рукописом. Це вона стала називати його Майстром і шила для нього шапочку. Роман було закінчено, але його розкритикували на сторінках газет. Майстер був близький до відчаю, підтримувала коханого вірна