1. як полонені німці ставилися до зведення будинків? а) із великим почуттям відповідальності; б) абияк; в) з любов’ю і розпачем. 2. будинок, який зводили німці, міг би, на їх думку, стояти на околиці: а) берліна; б) лейпцига; в) дрездені. 3. які квіти посадив фрідріх, скопавши маленьку грядочку? а) чорнобривці; б) мальви; в) нагідки. 4. чим пригощали жінки полонених німців? а) печеним гарбузом; б) вареною картоплею; в) сухим хлібом. 5. як німці віддячували жінкам за їх увагу? а) сплачували гроші; б) всміхалися їм; в) низько прихилялися перед ними. 6. фрідріх полюбляв показувати фотокартку, на якій можна було побачити: а) русяву жінку з усмішкою на обличчі; б) двох дівчаток у білих сукеньках і білих черевичках; в) його самого, молодого і красивого. 7. діти своє місто, розруйноване під час війни, називали: а) жалюгідним; б) жахливим; в) злиденним. 8. незважаючи на те що діти дражнили фрідріха, він їм: а) грав на сопілці; б) робив з паперу ляльок; в) співав німецькою. 9. під осінь німець захворів і йому на відміну від інших полонених дозволялося: а) лікуватися; б) лежати під стіною барака; в) виконувати неважку роботу. 10. із цегли фрідріх виробляв: а) ляльок для дітей; б) прикраси; в) посуд. 11. коли люди переселилися у новий дім, який був збудований полоненими німцями? а) навесні; б) влітку (наприкінці серпня); в) восени (в кінці листопада). 12. про що, здавалося, хотіли спитати дівчатка, які були зображені на фотокартці фрідріха? а) «для чого нас замуровано у стіну нового будинку»? б) «ви не бажаєте з нами познайомитися? » в) «ви не знаєте, де наш тато? » примітка. за кожну правильну відповідь встановлюється 1 .
Чимало дум склав народ про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні у XVI— XVII століттях. Жорстокість ворогів не мала меж: братівці продавали на ринку, непокірні гноїли в темниках, на галерах, діти віддаляли у спеціальні Військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей вбивали. Розлучили матір з дочкою, брату з сестрою. Та не могли вбити в бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. Перед ними, як зірка, світиться яскравий образ далекої вітчизни. Патріотичний подвиг української дівчини-невільниці виступив у думках «Маруся Богуславка», «Дівка-бранка Маруся, попівна Богуславка» прийшла до темниці, яку вже тридцять літ силять козаки, і звільняє їх. Невільники повертаються додому 《на ясні зорі, на тихі води, у край веселий ». У думці Маруся зображувалася тільки в одному епізоді - звільнюванні бранців та прощанні з ними. Вона, певно, давно вже в полоні і не може порвати з тим життям, яке в неї склалося. Маруся просить козаків передати батькам, щоб вони не збирали грошей, для її викупу , бо вона вже додому не повернеться
Образ Марусі Богуславки- художний вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків коли українські дівчата були дружинами турецьких вельмож. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на підмоги в ім'я батьків батьків.
Почуття жалю до своїх співвітчизників змусило Марусю свідомо піти на подвиг. На її чекає кара, коли паша, у якого вона викрала ключі від темниці, повертається додому. Та паша пробачить Марусі за здійснений нею вчинок, бо дуже любив дружину та дітей.
Творці думи виявили велику майстерність у створенні образу Марусі Богуславки та зображенні її героїчного вчинку, вміло викликали сюжет твору, Тому, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, показав її велику любов до рідної землі, до народу, Та Маруся не могла повернутися на батьківщину бо любила свого чоловіка і дітей. Покинути їх вона не могла.
Слово вчить і клекоче, коле і пестить, підносить і очищає, воно може бути ковадлом і струною, кастетом і опахалом, тавром і знаменом, аналітичною лупою і монументом. Ми висловлюємо спонуку і згоду, радість і горе. Захоплення красою. Надію в молитві і в «Я тебе люблю». Слово – засіб порозуміння між людьми. Словом ми осягаємо світ – це інструмент пізнання, найцінніший дар природи. Людину і людство створило слово. Ми всі діти слова – від колискової пісні, від зародку цивілізації. Слово – ген культури, душа народу, жива пам’ять про все, що при нас і до нас було. У слові ми знаходимо свій самовияв, своє особисте «Я».Словом облаштовуємо довкілля – це робоче знаряддя і продуктивний чинник, що оцінюється в економічних вимірах, прибутками і збитками, заможністю і злиднями. Слово імпортується й іде на експорт. Слово – «ясна зброя» (М. Рильський), «зброя іскриста» (Леся Українка). Енергія атома, мирного чи злого, кориться йому, бо перед ним – слабка. Слово – це лінгвосфера Землі у локоні телерадіоефіру. Словом ми творимо світ фантастичних образів. Слово – лихе чи привітне, криве чи ласкаве, гостре чи улесливе, чорне чи красне, чесне чи нещире – є кодексом поведінки. З одного почутого слова ми розпізнаємо, хто є хто і звідки. Слово – візитна картка віку, професії, соціального стану. Країни і громадянства, рідного краю. Слово гуртує людей у народ і будує державу. Нарешті, слово охороняє культурну цілісність та інформаційний суверенітет нації від нашестя чужого слова