1) Як звали головного героя оповідання «Скарб»? 2) Чиї це слова: «Е, чоловіче, як Бог милосердний пошле йому щастя, то без нас
житиме ще лучче, як теперечки!»?
3) Через що померла мати головного героя?
4) Як прозвали хлопця в селі?
5) Хто доглядав хлопця після смерті батьків?
6) Що сільські хлопці вкинули Павлусеві у вікно?
7) Про кого мовиться: «Уже Павлусь був чималий пахолок, а вона ще возилася з
ним, як з маленькою дитиною...»?
8) Хто сказав: «Не ходи, - каже,- холодно, змерзнеш, та ще, крий Боже,
занедужаєш, то я й умру, не діжду, поки ти й одужаєш»?
9) Хто сказав: «Нате вам за працю, а се наші гроші, бо самі таки розсудіть: хто б їх
у чужу хату вкинув, якби не сам Бог того схотів!»?
10) Чиї це слова: «Якби вечорниці збирались біля моєї хати, то, може б, і пішов»?
11) Чиї це слова: «На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? Що
з ним станеться, як ми помремо?..»
12) Хто сказав: «Ми тебе так з периною на руках і понесемо; не тебе нам треба, а
твого щастя...»?
Полонені німці зводили будинки у зруйнованому ними місті. Серед німців був Фрідріх. Він розкопав невеличку клумбу, обгородив її і посіяв нагідки. Діти знищили цю клумбу і на її місці поставили хрест, зроблений з паличок і зв’язаний травою. Жінки із співчуттям ставилися до полонених. Фрідріх співав дітям, жінкам виробляв із шматків цегли прикраси. Коли Фрідріх тяжко був хворий,вiн,нажаль,закінчив життя самогубством. Як згадка про нього, на вулиці у зимову пору розцвів ногіток, а у стіні будинку, який зводили полонені німці, в рукавиці була знайдена фотокартка з двома дівчатками. Вона належала Фрідріху.
було надзвичайно багато — синiх, червоних, бiлих, жовтогарячих,
усякий^-всяких-всякi-всяких-всяких. Дивишся — i очi розбiгаються.
Кожна бджiлка, кожна комашка летить до якоïсь квiтки, як до
знайомого. От ромашка з бiлими широкими пелюстками й золотий серединкою.
На неï сiл метелик iз квiтчастими й легенями, начебто пелюстки,
крильцями. А геть дзвiночок качає раз у раз голiвкою й начебто
кличе: день-дзень, я тут! Глядь, а до нього джмiль у гостi! А
придивитися нижче рiзнотрав'я, — це ж просте чудо! Хто тут тiльки
не мандрує: мурашки своєю злагодженою командою второвують
тропу до свого замка, чорненькi жучки, що поспiшають так, начебто
спiзнюються на якiсь торжества, маленькi метелики, якi спустилися вниз
вiдпочити вiд своïх турбот…
Дивний мир! I хочеться до нього прислухатися, уловити кожний шерех, це
так захоплююче й надзвичайно цiкаво. Я начебто перетворююся в
мандрiвника, що мандрує цим казковим миром за назвою Природа Лiс
узимку. Ви були в лiсi, коли там панує зима? Не щороку в цю пору
лiс буває таким гарним. Цього року вiн незвичайний —
чарiвний. Заходиш у це царство неземноï краси й виявляєшся в
полонi дивних вражень, коли навiть слова сказати не можеш голосно,
тiльки б не злякати якогось дива. Геть дерева набрали на своï
галузi стiльки пухнатого снiгу, що, здається, не витримають дрiбнi
гiлки, i пiрне вниз бiлий водоспад. Усе дерева, кущi коштують
припорошенi снiжинками, начебто готуючись до якогось балу. Хочеться
розмовляти пошепки. А снiгурiв зовсiм це не цiкавить, ïм
приємно перелiтати з галузi на галузь i струшувати снiг. Белочки
теж вискакують на прогулянку, щоб розвеселити себе й навколишнiх птахiв,
якi вiдразу злiтають, якщо десь обсиплеться снiг. I лiс
наповнюється одиночними звуками, така нiжна й неповторними,
начебто сама природа щось шепотить. Десь пташка вiдгукнеться, десь
снiг, що зсипався до пiднiжжя дерев…
Як приємно стояти й слухати лiс