1.Який творчий метод обрав Г. Квітка-Основ’яненко для написання першої української повісті «Маруся»? А) романтизм;
Б) класицизм з орієнтацією на єдність часу, місця, дії;
В) сентименталізм;
Г) імпресіонізм.
2. Визначте жанр твору «Маруся»:
А) сатирична повість;
Б) соціально-побутова повість;
В) сентнментально-реатістична повість;
Г) соціально-психологічна повість. 3. Визначте провідний мотив твору «Маруся»:
А) емансипація жінки;
Б) кохання зі щасливим завершенням — весіллям героїв;
В) соціально нерівне кохання;
Г) трагічне кохання;
Д) пошук щастя в самоосвіті та служінні громаді.
4. Розв’язкою твору «Маруся» є:
А) хвороба Марусі;
Б) смерть Марусі;
В) смерть Василя;
Г) відмова Наума віддати Марусю заміж за Василя;
Д) одруження Василя і Марусі. 5. Розмістіть сюжетні компоненти твору «Маруся» в порядку їх розміщення утворі:
А) смерть Василя;
Б) сватання Василя до Марусі;
В) розмова Василя з Наумом Дротом щодо одруження;
Г) хвороба Марусі;
Д) Василь на заробітках.
ответ: Тема “Щука”: зображення суду (його несправедливість і залежність від панівних класів ) над Щукою, яка здійснювала різноманітну шкоду в ставку його жителям і отримала вирок шповернутися знову в річку.
Ідея “Щука”: засудження дій судочинства, їхня легковажніст , безглуздість , а через образ Лисиці – підступності, хитрості, хабарництва. Основна думка: «Як не мудрують, а правди ніде Кінців не можна поховати …».
Мораль “Щука”: Судді зобов’язані діяти відповідно до законодавства, а не підтримувати зацікавлену особу ( Лисицю). Глібов засуджує хабарництво, несправедливість, лицемірство.
Герої байки “Щука”: судді — два Осли, Шкапа, два Цапи; Щука, Лисичка, автор.
Жанр : казка
Основна думка: "Як не мудруй, а правди ніде діти. Кінців не можна поховать...". Судді зобов'язані діяти відповідно до законодавства, а непідтримувати зацікавлену особу (Лисицю).
Художні засоби: алегорія (Щука, Лисиця, судді Осли, два Цапа)
Пестливі слова: мокренькі, стареньких, частенько, темненько.
Объяснение: надіюсь що змогла тобі до АБРАЩАЙСЯ♡ ^-^ ♡
А його сучасник, перекладач Біблії латинською мовою — Ієронім — вживав вислів «божественна бібліотека», бо ж складається Біблія з різних за формою та змістом релігійних та світських творів — окремих книг: 50 із них входять до Старого Завіту, а 27 — до Нового. Маємо на увазі канонічну Біблію. У протестантів Старий Завіт складається з 39 книг, у католиків — із 47, у православних — із 50. Книги ці виникли в різний час і відрізняються одна від одної. Творили їх представники шістдесяти поколінь.
Автори Біблії, а було їх більше сорока, займали різне соціальне становище. Так, Мойсей був вихований у знатній єгипетській сім’ї. Петро був рибалкою, Соломон — царем, Матвій — митником, Павло — рабином. А нещодавно з’явилась версія, що частина Старого Завіту написана жінкою — 40-літньою аристократкою, що була придворною дамою царя Соломона.
Створювалися Біблійні книги на трьох континентах: в Азії, Африці та Європі. І на трьох мовах: давньоєврейській, арамейській, грецькій. Де тільки не створювалися книги Біблії! Мойсей писав перші п’ять книг (так зване П’ятикнижжя Мойсеєве) у пустелі, Єремія писав у в’язниці. Лука — під час подорожей, Іоанн — на острові Патмос, а деякі автори писали під час військових походів. Так, під час війни була написана частина книг Давида, а книги Соломона писалися у мирний час. І створювалися книги Біблії у XII ст. до н. е. — II ст. н. е.
В основі поділу — народження Ісуса Христа на Землі. До Старого Завіту входять книги, запозичені християнами в іудаїзму.
У перших п’яти книгах Старого Завіту (Буття, Вихід, Левит, Числа, Второзаконня) розповідається про створення світу й людини, про рай, потоп, обрання Богом єврейського народу як народу Божого. Тут розповідається про найдавнішу історію єврейського народу. Другу частину Старого Завіту становлять історичні книги: Ісуса Павина (так звана Книга Єгошуї), Суддів; Книги Рут, дві Самуїлові Книги, дві Книги царів, дві Книги хронік. Книги Ездри, Неемії та Естер.
У цих історичних книгах знайшла продовження розповідь про історичні долі єврейського народу. Третя частина Старого Завіту складається з книг повчально-поетичного характеру — Йова, Псалмів (Псалтиря), Приповістей Соломонових, Екклезіястової. Пісні над піснями. Останню частину Старого Завіту становлять Книги пророцтв — Книги великих пророків (Ісаї, Єремії та Єзекіїля) та Книги малих пророків (Даниїла, Осії, Йоіла, Амоса, Овдія, Йони, Михея, Наума, Авакума, Софонії, Огія, Захарія, Малахії).
У книгах Старого Завіту багато сюжетів, що стали популярними у світовій літературі, образо-творчому мистецтві. Пригадаймо знамениті твори діячів Відродження: Рафаеля, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рем-брандта, Веласкеса, Мурільйо, Боттічеллі, Тіціана, Тінторетто, Веронезе, Дюрера. Звернімось і до знаменитої серії малюнків Т. Шевченка «Притча про блудного сина», картини «Явлення Христа народу» С. Іванова. Послухаймо музику на церковні псалми Д. Бортнянського, П. Чайковського чи Д. Верді... Подумаймо, чому український Сократ, Григорій Сковорода назвав Біблію своєю «возлюбленою невъстою», підкресливши, що саме в духовному «шлюбі» з Книгою книг і народилися найкращі його твори.
Можливо, розгадка притягальної сили Святого Письма криється й у словах Григорія Сковороди про те, що Біблія сильна не так історіями, в ній розказаними, як духовним змістом, що ті історії наповнює. Як тут не згадати даних Богом народові на горі Сінай заповідей: «Шануй батька свого і матір свою — довго житимеш на землі», «Не вбивай!», «Не кради!», «Не свідчи неправдиво проти ближнього свого!» та ін.
Отже, Старий Завіт побудовано за чітко продуманою структурою, що надає йому властивостей універсальної книги. Новий Завіт є самостійним художнім явищем, недаремно його часто видають окремою книжкою. До Нового Завіту всі християнські церкви (за винятком Ефіопської та Коптської) зараховують 27 книг.
Складається Новий Завіт з чотирьох Євангелій (від св. Матвія, св. Марка, св. Луки, св. Івана); з однієї історичної книги «Дії святих апостолів»; з 21 послання апостолів та Апокаліпсиса, або Одкровення Іоанна Богослова. В Євангеліях описано життя Ісуса Христа, його вчення. Саме слово «євангеліє» означає «добра звістка». Книги Нового Завіту оформились остаточно в єдине ціле у II ст. н. е., а канонізував їх (остаточно ствердив) Лаодикійський церковний собор 364 р.
Пророк Іоанн Богослов передрікав майбутню долю світу, пришестя Христа, Страшний суд, зображував райське життя, яке чекало на праведних віруючих. У вступі до Апокаліпсиса Христос звертається до семи християнських церков. Пророк же говорить про книгу, яку він бачить за сімома печатями. Ангел знімає їх одну за одною, і після кожного зняття печаті на землю приходить нещастя. Потім з’являються сім ангелів з трубами. Після звуку кожної труби на землі коїться лихо.