Народився А. Давидов 1938р. в с. Бочках Конотопського району на Сумщині в сім'ї вчителів. Після закінчення в 1960р. Ніжинського педінституту працював учителем біології. Деякий час був на комсомольській, партійній роботі. Далі присвятив себе літературній діяльності: завідував відділом природознавства у журналі
«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім —
Директором видавництва «Молодь».
А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла
1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.
Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.
Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота гає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.
Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про
Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить
сьогодні в нас буде контрольна по і, і я вирішив не ходити в школу. батьки рано пішли на роботу, вони не дові, що я один день прогуляю; я дуже утомився, уже кінець року, мене замучили справи! “можу я хоч один день відпочити? – запитую себе й відразу ствердно відпові: – звичайно! ” це був божественний день. я переглянув всі телепередачі, об’ївся варенням, зібрав модель літака, що зберігався від дня народження
потім сіл за уроки. зненацька задзвонив телефон. я взяв трубку. дзвонила наша класна керівниця, вона запитала, чому мене не було вшколе.
голосом батька я відповів, що син хворий, у нього висока температура. ганна юріївна затурбувалася про моє здоров’я, запитала, чи не треба чим . я подякував даному тексту призначений тільки для приватного використання 2005 її за турботу й відповів, що нічого не потрібно. потім вона попрощалася й запитала, з ким розмовляла? і я, не подумавши, відповів: – з моїм татом!
«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім —
Директором видавництва «Молодь».
А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла
1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.
Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.
Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота гає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.
Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про
Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить
Природу.
сьогодні в нас буде контрольна по і, і я вирішив не ходити в школу. батьки рано пішли на роботу, вони не дові, що я один день прогуляю; я дуже утомився, уже кінець року, мене замучили справи! “можу я хоч один день відпочити? – запитую себе й відразу ствердно відпові: – звичайно! ” це був божественний день. я переглянув всі телепередачі, об’ївся варенням, зібрав модель літака, що зберігався від дня народження
потім сіл за уроки. зненацька задзвонив телефон. я взяв трубку. дзвонила наша класна керівниця, вона запитала, чому мене не було вшколе.
голосом батька я відповів, що син хворий, у нього висока температура. ганна юріївна затурбувалася про моє здоров’я, запитала, чи не треба чим . я подякував даному тексту призначений тільки для приватного використання 2005 її за турботу й відповів, що нічого не потрібно. потім вона попрощалася й запитала, з ким розмовляла? і я, не подумавши, відповів: – з моїм татом!