Упало світло ліхтарів На день конаючий і тихий, Та перед смертю він зустрів Посмертні свічі — дивним сміхом.
І, мабуть, кожний з нас відчув Той сміх, як переможну силу, Як перенесену свічу За межі схилу.
І це тому я, мов у сні, Пішла серединою вулиць, І очі, зустрічні, ясні, Не глянули, а розчахнулись.
Та я минала всі вогні, Як світло не своєї брами, Бо чула: жданий довгі дні — Вже йде з безсмертними дарами. *** Олена Теліга – Весняне
Розцвітають кущі жасмину, Грає сонце в височині! Чи зустріну, — чи не зустріну? Чи побачу тебе, чи ні?
І куди б скерувати кроки, Щоб тебе я могла знайти? Тільки бачу, іде високий, Приглядаюсь, чи тож не ти…
І не вітряно і не хмарно, Все заповнює весняний сміх! Цілий день я проброжу марно, Не зустрівши очей твоїх.
Та зате серед ночі, любий, У весняному моєму сні, — Поцілуєш мої ти губи І щось ніжне шепнеш мені.
*** Олена Теліга – Життя
Василеві Куриленкові
Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки, І жах ночей, що покривають плач, Ти, зраджений життям, яке любив так палко, Відчуй найглибше, але все пробач.
Здається, падав сніг? Здається, буде свято? Заквітли квіти? Зараз чи давно? О, як байдуже все, коли душа зім’ята, Сліпа, безкрила, сунеться на дно…
А ти її лови! Тримай! Тягни нагору! Греби скоріше і пливи, пливи! Повір: незнане щось у невідому пору Тебе зустріне радісним: “Живи!”
Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти І підповзуть, як нитка провідна, Ти приймеш знов життя і так захочеш жити! Його пізнавши глибоко, до дна!
*** Олена Теліга – Без назви
Д.Д.
Не любов, не примха й не пригода, — Ще не всьому зватися дано! Ще не завжди ж у глибоких водах Відшукаєш непорушне дно.
І коли Твоя душа воскресла Знову мчиться у осяйну путь, Не питай чиї натхненні весла Темний беріг вміли відштовхнуть.
Не любов, не ніжність і не пристрасть, Тільки серце — збуджений орел! Пий же бризки, свіжі та іскристі, Безіменних, радісних джерел!
*** Олена Теліга – Я руцi, що била, — не пробачу…
* * *
Я руцi, що била, — не пробачу — Не для мене переможний бич ! Знай одно: не каюсь я, не плачу, Нi зiтхань не маю, нi злоби.
Тiльки все у гордiсть замiнила, Що тобою дихало й цвiло, А її тверда й холодна сила Придушила тепле джерело.
Але нaвiть за твою шпiцруту Стрiл затрутих я тобi не шлю, Бо не вмiю замiнять в отруту Вiдгорiле соняшне — “люблю”.
іван фірцак народився у червні 1899 року в українському селі білки на закарпатті. за неймовірну силу отримав прізвисько «кротон».
чемпіон чехословаччини з важкої атлетики та боротьби.
чемпіон європи з культуризму.
вісімнадцять років був артистом чехословацького цирку. побував у шістдесяти чотирьох країнах, дивуючи всіх неймовірною силою.
виграв чимало поєдинків з відомими борцями світу.
після програшу українському силачеві кротону чемпіон британії з боксу джон джексон викинувся з вікна.
з рук королеви ії іван фірцак отримав шолом і пояс, оздоблені золотом та діамантами.
американська преса називала його найсильнішою людиною xx століття.
після одного з боїв переніс важку операцію, під час якої йому замінили частину черепної кістки на золоту пластину.
але кротон і далі продовжував свої знамениті виступи.
на початку сорокових років повернувся на закарпаття з дружиною руженою зікл, повітряною гімнасткою «герцферт-цирку».
подружжя мало восьмеро дітей. старший син іван став чемпіоном україни з боксу в середній вазі. у 1948 році він був засуджений за «український буржуазний націоналізм». у концтаборах відсидів вісім років. це була одна з причин, чому за радянських часів ім’я кротона не афішувалося.
помер знаменитий силач у 1970 році в рідному селі білки. у народі його прозивали іваном силою.
Упало світло ліхтарів
На день конаючий і тихий,
Та перед смертю він зустрів
Посмертні свічі — дивним сміхом.
І, мабуть, кожний з нас відчув
Той сміх, як переможну силу,
Як перенесену свічу
За межі схилу.
І це тому я, мов у сні,
Пішла серединою вулиць,
І очі, зустрічні, ясні,
Не глянули, а розчахнулись.
Та я минала всі вогні,
Як світло не своєї брами,
Бо чула: жданий довгі дні —
Вже йде з безсмертними дарами.
***
Олена Теліга – Весняне
Розцвітають кущі жасмину,
Грає сонце в височині!
Чи зустріну, — чи не зустріну?
Чи побачу тебе, чи ні?
І куди б скерувати кроки,
Щоб тебе я могла знайти?
Тільки бачу, іде високий,
Приглядаюсь, чи тож не ти…
І не вітряно і не хмарно,
Все заповнює весняний сміх!
Цілий день я проброжу марно,
Не зустрівши очей твоїх.
Та зате серед ночі, любий,
У весняному моєму сні, —
Поцілуєш мої ти губи
І щось ніжне шепнеш мені.
***
Олена Теліга – Життя
Василеві Куриленкові
Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки,
І жах ночей, що покривають плач,
Ти, зраджений життям, яке любив так палко,
Відчуй найглибше, але все пробач.
Здається, падав сніг? Здається, буде свято?
Заквітли квіти? Зараз чи давно?
О, як байдуже все, коли душа зім’ята,
Сліпа, безкрила, сунеться на дно…
А ти її лови! Тримай! Тягни нагору!
Греби скоріше і пливи, пливи!
Повір: незнане щось у невідому пору
Тебе зустріне радісним: “Живи!”
Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти
І підповзуть, як нитка провідна,
Ти приймеш знов життя і так захочеш жити!
Його пізнавши глибоко, до дна!
***
Олена Теліга – Без назви
Д.Д.
Не любов, не примха й не пригода, —
Ще не всьому зватися дано!
Ще не завжди ж у глибоких водах
Відшукаєш непорушне дно.
І коли Твоя душа воскресла
Знову мчиться у осяйну путь,
Не питай чиї натхненні весла
Темний беріг вміли відштовхнуть.
Не любов, не ніжність і не пристрасть,
Тільки серце — збуджений орел!
Пий же бризки, свіжі та іскристі,
Безіменних, радісних джерел!
***
Олена Теліга – Я руцi, що била, — не пробачу…
* * *
Я руцi, що била, — не пробачу —
Не для мене переможний бич !
Знай одно: не каюсь я, не плачу,
Нi зiтхань не маю, нi злоби.
Тiльки все у гордiсть замiнила,
Що тобою дихало й цвiло,
А її тверда й холодна сила
Придушила тепле джерело.
Але нaвiть за твою шпiцруту
Стрiл затрутих я тобi не шлю,
Бо не вмiю замiнять в отруту
Вiдгорiле соняшне — “люблю”.
іван фірцак народився у червні 1899 року в українському селі білки на закарпатті. за неймовірну силу отримав прізвисько «кротон».
чемпіон чехословаччини з важкої атлетики та боротьби.
чемпіон європи з культуризму.
вісімнадцять років був артистом чехословацького цирку. побував у шістдесяти чотирьох країнах, дивуючи всіх неймовірною силою.
виграв чимало поєдинків з відомими борцями світу.
після програшу українському силачеві кротону чемпіон британії з боксу джон джексон викинувся з вікна.
з рук королеви ії іван фірцак отримав шолом і пояс, оздоблені золотом та діамантами.
американська преса називала його найсильнішою людиною xx століття.
після одного з боїв переніс важку операцію, під час якої йому замінили частину черепної кістки на золоту пластину.
але кротон і далі продовжував свої знамениті виступи.
на початку сорокових років повернувся на закарпаття з дружиною руженою зікл, повітряною гімнасткою «герцферт-цирку».
подружжя мало восьмеро дітей. старший син іван став чемпіоном україни з боксу в середній вазі. у 1948 році він був засуджений за «український буржуазний націоналізм». у концтаборах відсидів вісім років. це була одна з причин, чому за радянських часів ім’я кротона не афішувалося.
помер знаменитий силач у 1970 році в рідному селі білки. у народі його прозивали іваном силою.