Юшка — помічник у коваля, він робить всю підручну роботу. Він схожий на старого: малий ростом, худий, погано бачить, у нього слабкі руки, йому всього сорок років, але «грудна хвороба» сухота (туберкульоз) підточила з дитинства його сили. Його кличуть Юхимом, але весь народ від мала до велика називає його Юшкою.
Він живе в будинку коваля Хазяїн годує його за роботу хлібом, щами й кашею. Цукор, чай і одяг він повинен купувати собі сам. Однак герой оповідання своє вбоге жалування (7 руб. 60 коп. на місяць) ні на що не витрачає Він працює від зорі до зорі. Його поява на вулиці містечка ранком і ввечері служить людям прикметою того, що або пора всім вставати й прийматися за роботу, або настав час лягати спати. Діти веселяться побачивши Юшки, але їхня радість швидко переміняється злістю. Чому він не поводиться так само, як інші люди? Дітям було б весело, якби вони те нападали на розгніваного Юшку, то тікали б від нього. Дорослі, як і діти, вихлюпують на цього не схожого на них людини «своє зле горе й образу». А безмовний Юшка, побитий, потерпілий від людської злості, говорить про те, що люди дуже люблять його виразити цю любов не вміють. Він говорить, що «серце в людях буває сліпе», що не дає розуміти, кого людина любить насправді, щоб робити тому, кого любиш, тільки добро Юшка щороку йде на місяць кудись. Платонов показує свого героя вдалині від людей, на шляху в інше місто. Там, де ніхто не мучить і не терзає його, він майже не почуває своєї страшної хвороби. «Юшка не приховував більше своєї любові до живих істот. Він відмінювався до землі й цілував квіти… він гладив кору на деревах і піднімав зі стежки метеликів і жуків». Ніхто точно не знає, куди й до кого несе він свої зароблені гроші в мішечку за пазухою. Тільки після смерті Юшки ми довідаємося, що всі його заощадження призначалися для дівчинки-сироти, що йому й родичкою не була. Оточуючі люди вважали, що життя цієї людини позбавлена всякого змісту, адже він нікому нічого не розповідав. Ця людина, такий нікчемних і жалюгідний в очах інших людей, скромно й тихо робив свою добру справу. Один тільки раз він збунтувався, сказавши у свій захист: «Я жити родителями поставлений, я за законом народився, я теж всьому світлу потрібний… Без мене теж, виходить, не можна». Після смерті Юшки жити людям у містечку стає гірше. Тепер ніхто сумирно не бере на себе їхня злість, і вона витрачається між людьми. Дівчинка, вихованка Юшки, «лікує й утішає хворих людей, не стомлюючись угамовувати страждання й віддаляти смерть від ослабілих». Так самовіддана любов Юшки до людей продовжувала робити свою добру справу й після його смерті. Про велику силу любові А. Платонов сказав так: «Любов однієї людини може викликати до життя талант в іншій людині або, принаймні, розбудити його до дії. Це чудо мені відомо… «
Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.
Відповідь:
Юшка — помічник у коваля, він робить всю підручну роботу. Він схожий на старого: малий ростом, худий, погано бачить, у нього слабкі руки, йому всього сорок років, але «грудна хвороба» сухота (туберкульоз) підточила з дитинства його сили. Його кличуть Юхимом, але весь народ від мала до велика називає його Юшкою.
Він живе в будинку коваля Хазяїн годує його за роботу хлібом, щами й кашею. Цукор, чай і одяг він повинен купувати собі сам. Однак герой оповідання своє вбоге жалування (7 руб. 60 коп. на місяць) ні на що не витрачає Він працює від зорі до зорі. Його поява на вулиці містечка ранком і ввечері служить людям прикметою того, що або пора всім вставати й прийматися за роботу, або настав час лягати спати. Діти веселяться побачивши Юшки, але їхня радість швидко переміняється злістю. Чому він не поводиться так само, як інші люди? Дітям було б весело, якби вони те нападали на розгніваного Юшку, то тікали б від нього. Дорослі, як і діти, вихлюпують на цього не схожого на них людини «своє зле горе й образу». А безмовний Юшка, побитий, потерпілий від людської злості, говорить про те, що люди дуже люблять його виразити цю любов не вміють. Він говорить, що «серце в людях буває сліпе», що не дає розуміти, кого людина любить насправді, щоб робити тому, кого любиш, тільки добро Юшка щороку йде на місяць кудись. Платонов показує свого героя вдалині від людей, на шляху в інше місто. Там, де ніхто не мучить і не терзає його, він майже не почуває своєї страшної хвороби. «Юшка не приховував більше своєї любові до живих істот. Він відмінювався до землі й цілував квіти… він гладив кору на деревах і піднімав зі стежки метеликів і жуків». Ніхто точно не знає, куди й до кого несе він свої зароблені гроші в мішечку за пазухою. Тільки після смерті Юшки ми довідаємося, що всі його заощадження призначалися для дівчинки-сироти, що йому й родичкою не була. Оточуючі люди вважали, що життя цієї людини позбавлена всякого змісту, адже він нікому нічого не розповідав. Ця людина, такий нікчемних і жалюгідний в очах інших людей, скромно й тихо робив свою добру справу. Один тільки раз він збунтувався, сказавши у свій захист: «Я жити родителями поставлений, я за законом народився, я теж всьому світлу потрібний… Без мене теж, виходить, не можна». Після смерті Юшки жити людям у містечку стає гірше. Тепер ніхто сумирно не бере на себе їхня злість, і вона витрачається між людьми. Дівчинка, вихованка Юшки, «лікує й утішає хворих людей, не стомлюючись угамовувати страждання й віддаляти смерть від ослабілих». Так самовіддана любов Юшки до людей продовжувала робити свою добру справу й після його смерті. Про велику силу любові А. Платонов сказав так: «Любов однієї людини може викликати до життя талант в іншій людині або, принаймні, розбудити його до дії. Це чудо мені відомо… «
Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.