2. Яке покарання, як правило, терпів хлопець за свої витівки? а) його сварили; 6) йому все так проходило; в) його мучила совість. казка смугаста палиця
Багато людей хочуть бути багатими, здоровими, сильними та успішними. Але мало хто всерйоз замислюється про те, чому будь-яке з цих благ стає досяжним. Ніхто не бажає розуміти, що найголовніше для досягнення будь-якої мети – це не сама мета, а процес по досягненню і його властивості. Основною властивістю будь-якого процесу з досягнення успіху є наявність волі. Людина, яка має волю, як правило, може досягти всього, чого вона хоче – будь то багатство, щастя чи успіх в якому завгодно вигляді людської діяльності.
Щоб переконатися в тому, що воля є найбільш цінним подарунком долі, потрібно дещо зрозуміти – це включає як теоретичні знання, так і практичні приклади. Зокрема, воля дозволяє людині вижити. Наприклад, буває так, що у людини серйозні проблеми, взагалі нічого не виходить, валиться з рук і не виходить. Деякі опустять власні руки, відмовляться боротися і виправляти ситуацію. Вони вирішують, що їх доля – це за течією, погоджуватися з усіма обставинами і не вживати ніяких дій. Інші ж, незважаючи на наявність життєвих проблем, стануть навпроти вести по-іншому. Завдяки тому, що у них є воля, вони не будуть впадати у відчай, візьмуть себе в руки і почнуть жити всім на заздрість. Зрештою, люди, яких доля обдарувала волею, зможуть домогтися всього того, чого вони так хочуть.
Щоб бути по-справжньому успішним і щасливим, людина повинна тренувати власну волю, працювати над собою, рости і йти вперед. Але що необхідно робити для того, щоб доля побачила, що людина дійсно старається, і обдарувала її фантастичною волею? Насамперед, ніколи не здаватися. Кожна людина ставить собі цілі, просто деякі з часом відмовляються від них через несприятливі життєві обставини, а інші навпаки не відмовляються всупереч усьому. Приміром, якщо у тебе не виходить добре вчитися, а ти цього дуже хочеш, потрібно просто примушувати себе витрачати більше часу на навчання, займатися самоосвітою, читати книги і робити інші справи по навчанню. Іноді це доведеться робити всупереч власним бажанням, але це буде необхідно. І якщо така робота буде вестися молодою людиною, вона або пізно побачить, що у неї починає з’являтися сталева воля, так що тепер вона може не просто мріяти і ставити перед собою завдання, які ніколи не будуть виконані, а й домагатися своїх цілей, незважаючи ні на що. Це і буде доводити, що людина починає ставати вольовою. Все це сильно до й в майбутньому.
У житті кожної людини дуже важлива воля, але рідко доля дарує її людині просто так. Набагато частіше вольовими стають ті, хто роблять крок назустріч долі, і показують, що саме вони найкращі, саме їм призначено домогтися найбільших успіхів у житті. І тільки тоді доля обдаровує людину і дає їй те, чого вона варта – силу волі.
Основні персонажі: Чіпка (Нечипір) Вареник — головний герой твору; Іван Вареник (Остап Хрущ, Притика) — батько Чіпки; Мотря Жуківна — мати Чіпки; Баба Оришка — бабуся Чіпки; Дід Улас — пастух, у якого Чіпка працював підпасичем; Грицько Чупруненко — Чіпчин друг дитинства; Христя — дружина Грицька; Галя Ґудзь — кохана Чіпки; Максим Ґудзь — колишній москаль, батько Галі; Явдоха Ґудзь — мати Галі; Лушня, Матня та Пацюк — Чіпчині товариші по розбоям; Пани Польські — генеральська сім’я, що володіла Пісками за часів кріпацтва. Перша частина У центрі повісті – Чіпкa Вареник, що живе у селі Піски. З самого дитинства хлопець не знав щастя, як і його мати, Мотря Жуківна. Замолоду вона була бідною і негарною дівчиною, жила сама з матір’ю поки не вийшла заміж за Остапа Хруща – новоприбулого у їх село чоловіка середніх літ, що назвався небожем покійного односельця Карпа Окуня. Він казав, що повернувся із Донщин у рідні краї. Спочатку все було добре, вони жили тихо, працювали, але Остап все сумнішав і весною пішов на заробітки на Дін. Скоро їм прийшла звістка, що насправді прізвище Остапа — Притика і в нього є жінка і троє дітей, яких він покинув. Потім дізнались, що його звати не Хрущ і не Притика, а Іван Вареник і він колишній кріпак пана Польського, власника Пісків. Через деякий час Остапа провели через усе село в кайданах і віддали в солдати. Мотрі на селі тепер не можна було і очей нікуди показати: вона і не покритка, і не вдова, всі на неї пальцем тикають. Скоро вона народила сина Чіпку. Його на селі теж не приймали, бо він "байстрюк" і "виродок". Хлопець зростав замкнутий і вовчкуватий, не любив матері, яка зривалась на нього, замучена тяжкою працею і злиднями. Лише бабусю Оришку він любив, вона розповідала йому цікаві казки.Коли Чіпці виповнилось 12 років, мати віддала його служити до багатія Бородая. Хлопець не слухався, і хазяїн його побив. Щоб відомстити, Чіпка спробував підпалити хату Бородая, але люди вчасно побачили і загасили, а хлопця вигнали. Тоді Чіпка почав працювати підпасичем у діда Уласа. Діда він полюбив і подружився з іншим хлопчиком-підпасичем, сиротою Грицьком Чупруненком. Одного разу хлопці надрали горобенят і повикручували їм голови, викрикуючи: "А що – жив!", бо Улас розказав їм, що коли Христа розпинали, горобці кричали: "Жив, жив!". Улас розповів Чіпці про батька. Іван ріс разом з малим пана Польського, якого одного разу вдарив за якусь шкоду. За це його добре побили. Згодом Іван втік на Дін, там одружився і завів дітей, але сумував за рідними краями. Повернувшись під іменем Остапа Хруща, він одружився із Чіпчиною матір’ю. Потім двожон знову повернувся на Дон, де його арештували і віддали в москалі. Чіпка не засуджував батька за його вчинки. Винуватив лише в тому, що той не помстився своїм кривдникам. Коли чіпці виповнилось 17, кріпакам дали волю, але сказали, що вони мають відпрацювати ще два роки. Для Уласа воля зробила життя тільки тяжчим: тепер йому потрібно було сплачувати десять карбованців податку. Чіпка хотів пасти овець самому, бо діда забрали до панського двору, але громада не прийняла його. Тоді хлопець став за плуг: родич лишив їм трохи землі. Скоро купив овечок, корову, кобилу. В них з матір’ю завелися гроші, життя стало трохи легшим. Одного дня Чіпка зустрів на ниві незнайомку. Вона здалася йому прекрасною, як польова царівна. Хлопець став часто ходити на те поле в надії знову зустріти її. Він дізнався, що її звати Галею і вона дочка багатого хуторянина. Тим часом Грицько пішов на заробітки в чужі краї і брався за будь-яку роботу, щоб заробити. Тяжка праця дала результат: парубок повернувся в рідне село з грошима і купив собі хату та трохи землі. Грицько загордився і посватався до дочки багатого козака, але той відмовив, бо не хотів бачити зятем колишнього пастуха. Врешті парубок одружився з Христею – бідною сусідньою наймичкою, яка не мала надзвичайної вроди, але запала йому в серце своєю веселістю та моторністю. Вони зажили простим пахарським життям, ніколи не сварились. Матері радили своїм дітям брати з них приклад: і Гриць, і Христя залишились сиротами, а скільки надбали чесною працею. Отак треба на світі жити!
Багато людей хочуть бути багатими, здоровими, сильними та успішними. Але мало хто всерйоз замислюється про те, чому будь-яке з цих благ стає досяжним. Ніхто не бажає розуміти, що найголовніше для досягнення будь-якої мети – це не сама мета, а процес по досягненню і його властивості. Основною властивістю будь-якого процесу з досягнення успіху є наявність волі. Людина, яка має волю, як правило, може досягти всього, чого вона хоче – будь то багатство, щастя чи успіх в якому завгодно вигляді людської діяльності.
Щоб переконатися в тому, що воля є найбільш цінним подарунком долі, потрібно дещо зрозуміти – це включає як теоретичні знання, так і практичні приклади. Зокрема, воля дозволяє людині вижити. Наприклад, буває так, що у людини серйозні проблеми, взагалі нічого не виходить, валиться з рук і не виходить. Деякі опустять власні руки, відмовляться боротися і виправляти ситуацію. Вони вирішують, що їх доля – це за течією, погоджуватися з усіма обставинами і не вживати ніяких дій. Інші ж, незважаючи на наявність життєвих проблем, стануть навпроти вести по-іншому. Завдяки тому, що у них є воля, вони не будуть впадати у відчай, візьмуть себе в руки і почнуть жити всім на заздрість. Зрештою, люди, яких доля обдарувала волею, зможуть домогтися всього того, чого вони так хочуть.
Щоб бути по-справжньому успішним і щасливим, людина повинна тренувати власну волю, працювати над собою, рости і йти вперед. Але що необхідно робити для того, щоб доля побачила, що людина дійсно старається, і обдарувала її фантастичною волею? Насамперед, ніколи не здаватися. Кожна людина ставить собі цілі, просто деякі з часом відмовляються від них через несприятливі життєві обставини, а інші навпаки не відмовляються всупереч усьому. Приміром, якщо у тебе не виходить добре вчитися, а ти цього дуже хочеш, потрібно просто примушувати себе витрачати більше часу на навчання, займатися самоосвітою, читати книги і робити інші справи по навчанню. Іноді це доведеться робити всупереч власним бажанням, але це буде необхідно. І якщо така робота буде вестися молодою людиною, вона або пізно побачить, що у неї починає з’являтися сталева воля, так що тепер вона може не просто мріяти і ставити перед собою завдання, які ніколи не будуть виконані, а й домагатися своїх цілей, незважаючи ні на що. Це і буде доводити, що людина починає ставати вольовою. Все це сильно до й в майбутньому.
У житті кожної людини дуже важлива воля, але рідко доля дарує її людині просто так. Набагато частіше вольовими стають ті, хто роблять крок назустріч долі, і показують, що саме вони найкращі, саме їм призначено домогтися найбільших успіхів у житті. І тільки тоді доля обдаровує людину і дає їй те, чого вона варта – силу волі.
Объяснение:
Чіпка (Нечипір) Вареник — головний герой твору;
Іван Вареник (Остап Хрущ, Притика) — батько Чіпки;
Мотря Жуківна — мати Чіпки;
Баба Оришка — бабуся Чіпки;
Дід Улас — пастух, у якого Чіпка працював підпасичем;
Грицько Чупруненко — Чіпчин друг дитинства;
Христя — дружина Грицька;
Галя Ґудзь — кохана Чіпки;
Максим Ґудзь — колишній москаль, батько Галі;
Явдоха Ґудзь — мати Галі;
Лушня, Матня та Пацюк — Чіпчині товариші по розбоям;
Пани Польські — генеральська сім’я, що володіла Пісками за часів кріпацтва.
Перша частина
У центрі повісті – Чіпкa Вареник, що живе у селі Піски. З самого дитинства хлопець не знав щастя, як і його мати, Мотря Жуківна. Замолоду вона була бідною і негарною дівчиною, жила сама з матір’ю поки не вийшла заміж за Остапа Хруща – новоприбулого у їх село чоловіка середніх літ, що назвався небожем покійного односельця Карпа Окуня. Він казав, що повернувся із Донщин у рідні краї. Спочатку все було добре, вони жили тихо, працювали, але Остап все сумнішав і весною пішов на заробітки на Дін. Скоро їм прийшла звістка, що насправді прізвище Остапа — Притика і в нього є жінка і троє дітей, яких він покинув. Потім дізнались, що його звати не Хрущ і не Притика, а Іван Вареник і він колишній кріпак пана Польського, власника Пісків. Через деякий час Остапа провели через усе село в кайданах і віддали в солдати.
Мотрі на селі тепер не можна було і очей нікуди показати: вона і не покритка, і не вдова, всі на неї пальцем тикають. Скоро вона народила сина Чіпку. Його на селі теж не приймали, бо він "байстрюк" і "виродок". Хлопець зростав замкнутий і вовчкуватий, не любив матері, яка зривалась на нього, замучена тяжкою працею і злиднями. Лише бабусю Оришку він любив, вона розповідала йому цікаві казки.Коли Чіпці виповнилось 12 років, мати віддала його служити до багатія Бородая. Хлопець не слухався, і хазяїн його побив. Щоб відомстити, Чіпка спробував підпалити хату Бородая, але люди вчасно побачили і загасили, а хлопця вигнали. Тоді Чіпка почав працювати підпасичем у діда Уласа. Діда він полюбив і подружився з іншим хлопчиком-підпасичем, сиротою Грицьком Чупруненком. Одного разу хлопці надрали горобенят і повикручували їм голови, викрикуючи: "А що – жив!", бо Улас розказав їм, що коли Христа розпинали, горобці кричали: "Жив, жив!".
Улас розповів Чіпці про батька. Іван ріс разом з малим пана Польського, якого одного разу вдарив за якусь шкоду. За це його добре побили. Згодом Іван втік на Дін, там одружився і завів дітей, але сумував за рідними краями. Повернувшись під іменем Остапа Хруща, він одружився із Чіпчиною матір’ю. Потім двожон знову повернувся на Дон, де його арештували і віддали в москалі. Чіпка не засуджував батька за його вчинки. Винуватив лише в тому, що той не помстився своїм кривдникам.
Коли чіпці виповнилось 17, кріпакам дали волю, але сказали, що вони мають відпрацювати ще два роки. Для Уласа воля зробила життя тільки тяжчим: тепер йому потрібно було сплачувати десять карбованців податку. Чіпка хотів пасти овець самому, бо діда забрали до панського двору, але громада не прийняла його. Тоді хлопець став за плуг: родич лишив їм трохи землі. Скоро купив овечок, корову, кобилу. В них з матір’ю завелися гроші, життя стало трохи легшим. Одного дня Чіпка зустрів на ниві незнайомку. Вона здалася йому прекрасною, як польова царівна. Хлопець став часто ходити на те поле в надії знову зустріти її. Він дізнався, що її звати Галею і вона дочка багатого хуторянина.
Тим часом Грицько пішов на заробітки в чужі краї і брався за будь-яку роботу, щоб заробити. Тяжка праця дала результат: парубок повернувся в рідне село з грошима і купив собі хату та трохи землі. Грицько загордився і посватався до дочки багатого козака, але той відмовив, бо не хотів бачити зятем колишнього пастуха. Врешті парубок одружився з Христею – бідною сусідньою наймичкою, яка не мала надзвичайної вроди, але запала йому в серце своєю веселістю та моторністю. Вони зажили простим пахарським життям, ніколи не сварились. Матері радили своїм дітям брати з них приклад: і Гриць, і Христя залишились сиротами, а скільки надбали чесною працею. Отак треба на світі жити!