3 окремо.
HU
пишуться з НЕ разом; 2) ті, у яких дієприкметники пишуться з НЕ
Ви
Ві
L
плетений тин; (не)закінчена вишивка; (не)скопані ще грядки.
166. 1. Випишіть словосполучення у дві колонки: 1) ті, у яких дієприкметники
Ніким (не)полагоджений млин; (не)змащений віз; поле (не)зоране; (не зв'язаний
добре сніп; (не)вироблений ще характер; (не)згасаюче вогнище; сорочка (не)випра-
на; (не)впольований звір; (не)висохлий досі рукав; (не)збудований досі завод, (не)​

Коли ми говоримо про байдужість і порядність, то я відразу пригадую оповідання «Федько-халамидник». Письменник зумів яскраво змалювати різні типи людей на прикладі... дітей, Федька і Толика.Волелюбний, невгамовний Федько був просто шибеником. Міг зламати піщані хатки, відібрати змія у дитини, а то й побити. І не було на нього ніякої управи: і батько лупцював, і мати переконувала — нічого не допомагало. Та щось у ньому є симпатичне: може, його сміливість, правдивість, безстрашність.Зовсім протилежний йому — Толик, син заможних батьків, скромний, тихий, слухняний хлопчик. Він не чіпляється до дітей, до всіх ставиться з повагою і з ледь помітною зарозумілістю: все ж панич! І ось таких різнохарактерних хлопців звела на березі замерзлої річки доля. Федько стрибає з однієї крижини на іншу. Ось він падає у воду, ні, знову стрибок, він на березі. Толик теж захотів повторити цю витівку, але ж не зміг... «В цей час над сунула ціла купа льоду й одрізала Толика від берега». На березі всі завмерли, рятувати ніхто не поспішав, один Федько кинувся на порятунок. Проте сам опинився у крижаній воді. Тепер Федько прохав: «Толю, Толю!.. Подай палицю свою... Я вилізу...» Але крижину в цей час підбило до берега, й Толя, як стріла, зіскочив з неї...Федько взяв усю провину на себе. Цей хлопець не тільки хоробрий, правдивий, а й добрий. Він знав, що за цей вчинок його виженуть з дому, відлупцюють, не пустять більше на вулицю. Але сталося страшне... він захворів і помер. А панич так нічого і не зрозумів, і коли труна зникла з його очей, він байдуже відвернувся і «побіг грати з чижиком».Після того, як прочитаєш оповідання, стає сумно й гірко. Жаль, що Федько своїм життям заплатив за таку негідну, пусту істоту, як цей панич Толик.     На незнаю то или  нет но УДАЧИ!

«Віють вітри, віють буйні» аналіз вірша Автор: Маруся Чурай Жанр: лірична пісня Тема «Віють вітри, віють буйні»: відтворення страждань дівчини за своїм милим. Ідея «Віють вітри, віють буйні»: возвеличення щирого почуття кохання. Основна думка: «Хто щасливий був часочок, про смерть не забуде». Художні засоби «Віють вітри, віють буйні» Метафори: «віють вітри», «дерева гнуться». Епітети: «Щаслива билинка», «люте горе», «тяжко жити». Риторичні запитання: «Чи щаслива ж та билинка, що росте на полі?», «Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?», «Де ти, милий, чорнобривий? Де ти?». Риторичний оклик: «Озовися!». У пісні «Віють вітри, віють буйні» передано почуття самотньої дівчини, яка порівнює себе з билинкою в полі, що росте на піску — без роси й на спеці. Вона страждає в розлуці з «милим-чорнобривим». Гли­боким ліризмом сповнені рядки з художнім паралелізмом («дерева гнуться» — «сльози не ллються»), з них починається твір, а фінал емо­ційно підсилюють риторичні звертання й оклики («Де ти, милий, чор­нобривий? Де ти? Озовися!»). Пісня має струнку будову, надзвичайно мелодійна. Іван Котляревський використав її як вступну арію Наталки Полтавки в однойменній опері.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/viyut-vitri-viyut-buyni-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua