3. укажіть, яка проблема не порушена в творі «містов: підмогильного. а становлення письменницького таланту б «цілісність» особистості в антагонізм між містом та селом г боротьба добра і зла в людині двідданість громадянському обов'язку
Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.
Не менее важную роль в жизни Петра сыграла его подруга Эвелина. Она была светлым пятном, той самой надеждой, которая Петру преодолеть своё горе и найти счастье. С детства они были вместе, общество и заботливое внимание девочки и поддерживало слепого. Их дружба много дала и Эвелине; как и Пётр, она почти не имела представления о жизни за пределами усадьбы. Встреча с братьями Ставрученко была и для неё встречей с незнакомым и большим миром, который был готов принять её. Молодые люди пытаются увлечь мечтами и ожиданиями, мечты опьяняют её, но в той жизни нет места Петру. Она понимает страдания и сомнения Петра и совершает "тихий подвиг любви": она первая говорит о своём чувстве Петру. Ради него она сразу и навсегда закрывает перед собой путь, так заманчиво обрисованный студентами. И писатель смог нас убедить, что это была не жертва, а проявление искренней и очень самоотверженной любви. Я считаю, что Петруся нашёл своё счастье, он преодолел препятствия, трудности, встречавшиеся на его пути. Он поборол ту злобу, тот эгоизм, с которым, как он считал, живут все слепорождённые. Слепой музыкант проделал нелёгкий путь к счастью. Но это и есть жизнь, это и есть счастье. Нужно жить, несмотря ни на что, преодолевая трудности, идти к намеченной цели. Ведь жизнь состоит в постоянном стремлении, достижении и новом стремлении. Нужно побеждать тёмные стороны своей жизни, поэтому "приходится налегать на вёсла" и идти к свету, солнцу, счастью!
Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.
Я считаю, что Петруся нашёл своё счастье, он преодолел препятствия, трудности, встречавшиеся на его пути. Он поборол ту злобу, тот эгоизм, с которым, как он считал, живут все слепорождённые. Слепой музыкант проделал нелёгкий путь к счастью. Но это и есть жизнь, это и есть счастье. Нужно жить, несмотря ни на что, преодолевая трудности, идти к намеченной цели. Ведь жизнь состоит в постоянном стремлении, достижении и новом стремлении. Нужно побеждать тёмные стороны своей жизни, поэтому "приходится налегать на вёсла" и идти к свету, солнцу, счастью!