3. Висловіть своє судження про важливість моральних чеснот у житті людини, дружби та підтримки батьків (за твором Н. Бічуї «Шпага Славка Беркути» та власними
Іноді в житті настає момент, коли починаєш думати про буття і призначення людини на землі. Чи варте наше життя чогось цінного у плині хвиль великого океану віків? Чи не питали ви себе, як змінився б світ, якби ви не народилися ...
Кожного дня ми спілкуємось, робимо певні дії і тим самим змінюємо життя інших. Тому кожна людина конструює майбутнє всієї планети. Не можно також сказати, що людина ціниться лише в той час коли живе, багато хто здобув визнання після смерті. Також не можна судити про цінність життя людини на основі великих подвигів. Так, ми звичайно ж повинні поважати національних героїв, вчених та багато кого ще, тому що саме за їх до ми маємо саме це майбутнє, без війни і з комфортними умовами. Та чи думали ви над тим, що велике складається з молого, і що деякі зовсім невідомі люди, які жили, живуть і будуть жити, просто з дня у день несуть добро ішим. Чи не у цьому призначення життя людини?... Просто зберігати і дарувати своє добро...Кожен хто усвідомив своє призначення у цьому сенсі дійсно живе не дарма!
Тому я вважаю, що життя - найвища цінність і що людина всетаки не дрібна піщінка, на яку можно наступити і не помітити цього, а цілком вагома частина життя всієї планети.
«Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона (мати) ще возилася з ним. Як з маленькою дитинкою. Було власними руками годує, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірінок, знов рот роззявлює».
· «Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовничком».
· «...Його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. ...Зроду не то, щоб ціп або косу у раках подержав,— не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимісти хату».
· «Щастя, як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся, і урожай у його луччий, як у других, і корів нема ялових...»
· «... Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити. Тільки йому й роботи, що цілісінькій день їсть (а лопав здорово) та спить. ...Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає і знов куня...»
· «Лучалось, наймит вернеться з поля і навідається до Павлуся, а тому й голову важко держати на плечах».
· «Якби вечорниці збирались біля моєї хати, то, може б, і пішов».
· «Се мій скарб, се мені Бог у вікно вкинув! А що?»
· «Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до його лицялась. Послав йому Господь і діточок покірних, працьовитих, не таких, як він пудофет І віку йому таки чимало протяг Господь: до білого волосся доспався. Спав, спав, аж поки навіки не заснув»
Іноді в житті настає момент, коли починаєш думати про буття і призначення людини на землі. Чи варте наше життя чогось цінного у плині хвиль великого океану віків? Чи не питали ви себе, як змінився б світ, якби ви не народилися ...
Кожного дня ми спілкуємось, робимо певні дії і тим самим змінюємо життя інших. Тому кожна людина конструює майбутнє всієї планети. Не можно також сказати, що людина ціниться лише в той час коли живе, багато хто здобув визнання після смерті. Також не можна судити про цінність життя людини на основі великих подвигів. Так, ми звичайно ж повинні поважати національних героїв, вчених та багато кого ще, тому що саме за їх до ми маємо саме це майбутнє, без війни і з комфортними умовами. Та чи думали ви над тим, що велике складається з молого, і що деякі зовсім невідомі люди, які жили, живуть і будуть жити, просто з дня у день несуть добро ішим. Чи не у цьому призначення життя людини?... Просто зберігати і дарувати своє добро...Кожен хто усвідомив своє призначення у цьому сенсі дійсно живе не дарма!
Тому я вважаю, що життя - найвища цінність і що людина всетаки не дрібна піщінка, на яку можно наступити і не помітити цього, а цілком вагома частина життя всієї планети.
«Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона (мати) ще возилася з ним. Як з маленькою дитинкою. Було власними руками годує, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірінок, знов рот роззявлює».
· «Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовничком».
· «...Його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. ...Зроду не то, щоб ціп або косу у раках подержав,— не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимісти хату».
· «Щастя, як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся, і урожай у його луччий, як у других, і корів нема ялових...»
· «... Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити. Тільки йому й роботи, що цілісінькій день їсть (а лопав здорово) та спить. ...Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає і знов куня...»
· «Лучалось, наймит вернеться з поля і навідається до Павлуся, а тому й голову важко держати на плечах».
· «Якби вечорниці збирались біля моєї хати, то, може б, і пішов».
· «Се мій скарб, се мені Бог у вікно вкинув! А що?»
· «Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до його лицялась. Послав йому Господь і діточок покірних, працьовитих, не таких, як він пудофет І віку йому таки чимало протяг Господь: до білого волосся доспався. Спав, спав, аж поки навіки не заснув»