Остап: опис: «Заходяче сонце.. осявало…. його, стрункого й міцного, з чорними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю..», пан про нього каже: «Бунтар,… гайдамака! Він мені людей баламутить!». Остап волелюбний: бо з дитинства «..він пас панську худобу». Любов до волі привив йому з дитинства дідусь «Воля, воля і воля! Се чарівне слово, споетизоване столітнім дідом, розпалювало кров у хлопця, а дедалі, з літами, під впливом витворених панщиною умов, прибирало більш конкретну форму, глибше значення», Остап так каже про свій народ: «… злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…», а тому, коли він утік, то в нього було таке відчуття «Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю з дитинства..». Остап любить свого дідуся «На згадку про діда Остап почув щось тепле у грудях»,
Соломія: аж ніяк не тендітна дівчина « велика, як на доброго мужика, постать», «як велетенська чавунна постать», у неї «..свіже, повне обличчя з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся…», сильна «…з такою легкістю витягла з тину коляку, мовби то була застромлена дитиною ломачка». Соломію пан «силою оддати її за свого хурмана». Опис Соломії, коли вона втекла слідом за Остапом, переодягнувшись парубком: «Був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, у високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком». Соломія каже про своє життя «..все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне...», Мріє : «Вони оселяться в слободі, вона хазяйнуватиме, а він із Січі наїздитиме додому, а то й зовсім облишиться на господарстві..», для Остапа «…задля нього вбралась у штани та ладна мандрувати хоч на край світу…», щоб утекти з Остапом вона обрізала своє довге волосся «Довгі пасма чорних кіс, мов мертві гадюки, тихо зсувались по плечах додолу і лягали на землі дивними покосами»,
Іноді в житті настає момент, коли починаєш думати про сенс буття і призначення людини на землі. Чи варте наше життя чогось цінного у плині хвиль великого океану віків? Чи не питали ви себе, як змінився б світ без нашої взаємодії з ним... Кожного дня ми спілкуємось, робимо певні дії і тим самим змінюємо життя інших. Кожна наша добра справа може змінити життя оточуючих. Деяким від вашого добра нічого не станеться, тому що існує такий вид людей, що їм все байдуже... Але все ж таки, від вашого доброго вчинка або навіть тільки слова, хтось та щось усвідомить, вижене погане із душі і теж почне робити добро.
Чи думали ви над тим, що все велике складається з молого, і що деякі зовсім невідомі люди, які жили, живуть і будуть жити, просто з дня у день несуть своє добро ішим. Чи не у цьому призначення людини?... Просто зберігати і дарувати своє добро...Кожен хто усвідомив своє призначення у цьому сенсі вже є Людиною!
Тому, я вважаю, що кожна людина своїм добром конструює майбутнє всієї планети. І життя не таке довге, щоб проходити повз проблеми інших байдуже. Все здійснене добро обов"язково поверниться до доброчинця, з великою ймовірністю у розмірі значно більшому, ніж того очікується.
Відповідь:
може з цього щось підійде:
Остап: опис: «Заходяче сонце.. осявало…. його, стрункого й міцного, з чорними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю..», пан про нього каже: «Бунтар,… гайдамака! Він мені людей баламутить!». Остап волелюбний: бо з дитинства «..він пас панську худобу». Любов до волі привив йому з дитинства дідусь «Воля, воля і воля! Се чарівне слово, споетизоване столітнім дідом, розпалювало кров у хлопця, а дедалі, з літами, під впливом витворених панщиною умов, прибирало більш конкретну форму, глибше значення», Остап так каже про свій народ: «… злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…», а тому, коли він утік, то в нього було таке відчуття «Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю з дитинства..». Остап любить свого дідуся «На згадку про діда Остап почув щось тепле у грудях»,
Соломія: аж ніяк не тендітна дівчина « велика, як на доброго мужика, постать», «як велетенська чавунна постать», у неї «..свіже, повне обличчя з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся…», сильна «…з такою легкістю витягла з тину коляку, мовби то була застромлена дитиною ломачка». Соломію пан «силою оддати її за свого хурмана». Опис Соломії, коли вона втекла слідом за Остапом, переодягнувшись парубком: «Був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, у високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком». Соломія каже про своє життя «..все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне...», Мріє : «Вони оселяться в слободі, вона хазяйнуватиме, а він із Січі наїздитиме додому, а то й зовсім облишиться на господарстві..», для Остапа «…задля нього вбралась у штани та ладна мандрувати хоч на край світу…», щоб утекти з Остапом вона обрізала своє довге волосся «Довгі пасма чорних кіс, мов мертві гадюки, тихо зсувались по плечах додолу і лягали на землі дивними покосами»,
Пояснення:
Іноді в житті настає момент, коли починаєш думати про сенс буття і призначення людини на землі. Чи варте наше життя чогось цінного у плині хвиль великого океану віків? Чи не питали ви себе, як змінився б світ без нашої взаємодії з ним... Кожного дня ми спілкуємось, робимо певні дії і тим самим змінюємо життя інших. Кожна наша добра справа може змінити життя оточуючих. Деяким від вашого добра нічого не станеться, тому що існує такий вид людей, що їм все байдуже... Але все ж таки, від вашого доброго вчинка або навіть тільки слова, хтось та щось усвідомить, вижене погане із душі і теж почне робити добро.
Чи думали ви над тим, що все велике складається з молого, і що деякі зовсім невідомі люди, які жили, живуть і будуть жити, просто з дня у день несуть своє добро ішим. Чи не у цьому призначення людини?... Просто зберігати і дарувати своє добро...Кожен хто усвідомив своє призначення у цьому сенсі вже є Людиною!
Тому, я вважаю, що кожна людина своїм добром конструює майбутнє всієї планети. І життя не таке довге, щоб проходити повз проблеми інших байдуже. Все здійснене добро обов"язково поверниться до доброчинця, з великою ймовірністю у розмірі значно більшому, ніж того очікується.