Українська пісня… Вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією. З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні ніжністю струни чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя.
Якось пастушок гнався за козою і провалився в провалля коли він отямився він побачив велике місто і в цьому місті люди будували вежі але вони весь час розвалювалися тому що кожен будував їх на свій лад.
Пастушок підійшов до одного чоловіка і запитався в нього де можна поїсти і що це за місто але йому ніхто не відповів , втрачаючи Надію пастушок пішов далі і зустрів квологоо дідуся який стояв біля напіврозваленої і низької вежі, і тільки дідусь сказав пастушкова що ці люди, це яяни ,що вони не відповідають на питання інших тільки знають своє я
Цей дідусь теж був чужинцем у цій країні. Але покинути її не міг, бо дуже слабкий і не мав сил іти далі. Він не мав сили будувати вежу, тому вона вже зовсім завалилася.
Пастушок сказав дідусю що він охоче йому до вийти з цієї країни тільки щоб йому хтось дав поїсти але дідусь сказав що цим яянам не догодиш. Бо він все найкраще знає і уміє. Без звичайної їжі яяни обходяться, бо харчуються власним „я”. „Я” кожного із жителів країни таке невичерпне, що всі мешканці майже безсмертні. Дідусь запропонував хлопчикові взяти кельму для новоприбулих, та починати будівництво своєї вежі. Але пастушок не хотів стати яянином, тому спитав, як звідси вибратися.
Тоді пастушок взяв немічного дідуся собі на плечі й пішов до найближчої брами. Там вимовив чарівне слово й опинився серед рідних місць та скель. А за спиною в нього був не дід, а мішок із самоцвітами.
Українська пісня… Вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією. З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні ніжністю струни чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя.
Объяснение:
Якось пастушок гнався за козою і провалився в провалля коли він отямився він побачив велике місто і в цьому місті люди будували вежі але вони весь час розвалювалися тому що кожен будував їх на свій лад.
Пастушок підійшов до одного чоловіка і запитався в нього де можна поїсти і що це за місто але йому ніхто не відповів , втрачаючи Надію пастушок пішов далі і зустрів квологоо дідуся який стояв біля напіврозваленої і низької вежі, і тільки дідусь сказав пастушкова що ці люди, це яяни ,що вони не відповідають на питання інших тільки знають своє я
Цей дідусь теж був чужинцем у цій країні. Але покинути її не міг, бо дуже слабкий і не мав сил іти далі. Він не мав сили будувати вежу, тому вона вже зовсім завалилася.
Пастушок сказав дідусю що він охоче йому до вийти з цієї країни тільки щоб йому хтось дав поїсти але дідусь сказав що цим яянам не догодиш. Бо він все найкраще знає і уміє. Без звичайної їжі яяни обходяться, бо харчуються власним „я”. „Я” кожного із жителів країни таке невичерпне, що всі мешканці майже безсмертні. Дідусь запропонував хлопчикові взяти кельму для новоприбулих, та починати будівництво своєї вежі. Але пастушок не хотів стати яянином, тому спитав, як звідси вибратися.
Тоді пастушок взяв немічного дідуся собі на плечі й пішов до найближчої брами. Там вимовив чарівне слово й опинився серед рідних місць та скель. А за спиною в нього був не дід, а мішок із самоцвітами.