Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.
Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.
Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?
Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!
Козак Голота – мужній захисник батьківщини (за «Думою про козака Голоту»)
У «Думі про козака Голоту» відображається одна зі сторінок історії України — боротьба нашого народу проти турецьких загарбників. Рядки думи переносять нас у XVI—XVII століття. У ті часи татарські й турецькі військові загони були справжнім лихом для українців. Вони зненацька нападали на міста й села, грабували та руйнували їх, а людей уводили в полон та продавали на невільницьких ринках. Але народ відстоював свою незалежність, мужньо захищав власні землі. Найважливішою силою в цій боротьбі стало козацтво, яке не лише відбивало напади неприятелів, але й саме нападало на ворогів у Криму та Туреччині, звільняючи в’язнів. Народ увічнив подвиги славетних козаків у думах. Так, у «Думі про козака Голоту» змальовуєтьсяперемога козака над татарином. Козак названий Голотою тому, що він убогий. На ньому старенька «семиряга», дірява «шапка-бирка», а на ногах «постоли в’язові» й «онучі китайчані» з валовими зав’язками. Але, незважаючи на такі «шати», козак має гарного «коня вороного» та «ясненьку зброю». У думі особливо підкреслюється, що Голота — мирна людина: «ні города, ні села не займає». Він любить рідну землю й не знає страху: «не боїться ні огня, мі меча, ні третього болота». Зовсім інакше змальовується образ татарина. Він — заможна Людина, має гарний дім і дороге вбрання. Але головна мета його життя — це нажива, він прагне розбагатіти якомога більше. Ми переконуємося, що татарин занадто жадібний, оскільки він мріє захопити козака живцем і продати його в неволю. А страждання козака та його туга за рідною землею татарина не обходять. Однак у чесному бою козак Голота переміг татарина. У думі народ прославляє відважного й мужнього Голоту та виплює побажання, щоб козаки
Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.
Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.
Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?
Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!
У «Думі про козака Голоту» відображається одна зі сторінок історії України — боротьба нашого народу проти турецьких загарбників. Рядки думи переносять нас у XVI—XVII століття. У ті часи татарські й турецькі військові загони були справжнім лихом для українців. Вони зненацька нападали на міста й села, грабували та руйнували їх, а людей уводили в полон та продавали на невільницьких ринках. Але народ відстоював свою незалежність, мужньо захищав власні землі. Найважливішою силою в цій боротьбі стало козацтво, яке не лише відбивало напади неприятелів, але й саме нападало на ворогів у Криму та Туреччині, звільняючи в’язнів. Народ увічнив подвиги славетних козаків у думах. Так, у «Думі про козака Голоту» змальовуєтьсяперемога козака над татарином. Козак названий Голотою тому, що він убогий. На ньому старенька «семиряга», дірява «шапка-бирка», а на ногах «постоли в’язові» й «онучі китайчані» з валовими зав’язками. Але, незважаючи на такі «шати», козак має гарного «коня вороного» та «ясненьку зброю». У думі особливо підкреслюється, що Голота — мирна людина: «ні города, ні села не займає». Він любить рідну землю й не знає страху: «не боїться ні огня, мі меча, ні третього болота». Зовсім інакше змальовується образ татарина. Він — заможна Людина, має гарний дім і дороге вбрання. Але головна мета його життя — це нажива, він прагне розбагатіти якомога більше. Ми переконуємося, що татарин занадто жадібний, оскільки він мріє захопити козака живцем і продати його в неволю. А страждання козака та його туга за рідною землею татарина не обходять. Однак у чесному бою козак Голота переміг татарина. У думі народ прославляє відважного й мужнього Голоту та виплює побажання, щоб козаки