5. дослідник літератури п. білоус стверджує, що «в історії української літератури є пам'ятки, до яких прикута особлива увага, бо вони бентежать уявуі розум, розпалюють дослідницьку допитливість, вражають своїм змістомі художньою формою». які твори давньої літератури «розпалили вашу дослідницьку допитливість»? які твори нової літератури вашу увагу.«збентежили уяву»?
Час від часу селяни тікали за Дунай, до турецьких земель, так само вирішили зробити головний герой твору Остап та його кохана Соломія, яка втекла від чоловіка і замаскувала себе під козака. Їхній шлях був непростий, сповнений перешкод, але це був шлях до свободи і вони знали його вартість. Коли головні герої перепливали через Дунай, Остапа випадково підстрелили, тоді Соломія ледве дісталась твердої землі з коханим. Поки дівчина шукала порятунку, Остап був один у плавнях. У хлопця була агонія, йому ввижався дідусь, який був славним козаком і привчав онука змалку до своєї справи. У цей час відбулась сутичка Остапа із вовком, де він, хоч і кволий, але з усіх сил намагався вижити, бо знав, що Соломія на нього розраховує. Навіть у цій ситуації, людський дух, дух українця, не згас. Згодом, втікачі оселилися у циган-грабіжників, звісно, за певну плату. Через такий прихситок, ще хворий Остап був заарештований разом з циганами за їхні брудні справи. Тим часом, Соломія у місті зустріла давнього знайомого Івана і вони разом спланували порятунок Остапа. Вони не опустили рук, не дозволили забрати волю свого товариша. Полонений був врятований від турецької варти, але дорогою ціною: Івана підстрелили, а Соломія потонула у холодній воді. Така бажана свобода забрала у Остапа все, проте він зміг її здобути, не скорився.
Отже, як ми бачимо, твір розпочинається словами автора про героїчну історію українського народу, про його нескорений вільнолюбний дух. І протягом усього твору головні герої підтверджують цю думку своїми вчинками, своїми роздумами та своїми серцями.
9 березня 1814 року у селі Моринцях у сім'ї кріпака народився хлопчик. Йому дали ім'я Тарас. Рано залишився він сиротою. Спочатку померла мати, а потім пішов слідом за нею і батько. Чого тільки не довелося винести малому Тарасові! І тяжку працю, і науку у п’янички - дяка, холод і голод. Але, на щастя, пан Енгельгардт помітив незвичайні здібності хлопця, і Тараса почали вчити малювати.
Із здібного хлопця виріс талановитий поет і художник. Картинами Шевченка пишаються усі країни, та не тільки картинами. Його поезії відкрили українцям двері у незнаний досі світ, дали зрозуміти, що їхня мова незгірша за інші, а навіть навпаки: такої мелодійної, задушевної мови треба ще пошукати.
Багато років пройшло після смерті Тараса Шевченка. Але його поезії, його картини забути неможливо. Вірші Кобзаря завжди на слуху. Вони підтримували українців під час багатьох війн, бідування, під час пошестей і голоду. Вони ставали наче добрими порадниками у скруті, бо написані з такою щирістю, що душа бринить від щастя чи від туги. Багато з них стали піснями, і тепер вже ніхто не може їх відрізнити від народних пісень. Здається, що словами Шевченка говорить сам український народ:
Думи мої, думи мої!
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Тарас Шевченко — відомий художник. Його художня спадщина нараховує більш ніж 830 творів. Дослідники вважають, що майже 300 робіт втрачені. Але ті, що залишилися, дарують глядачам та справжнім шанувальникам мистецтва неповторну насолоду.
Ім'ям Шевченка названо безліч площ, проспектів, вулиць, парків, театрів по всій Україні. Він, здається, живе в них, наче й зараз придумуючи нові слова для своїх віршів, наче знову намагаючись намалювати нову картину. Під високим голубим небом у центральній частині столиці України височать монументальні колони Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. У вересні сюди прибувають юнаки та дівчата з усіх кутків нашої України. Вони навчаються у великому й величному закладі, пам'ятаючи про ту людину, ім'я якої носить їхній університет, — про Шевченка.
Так, ім'я цієї людини не забуто. Чи міг коли-небудь його батько, неграмотний кріпак, навіть припустити, що колись його син стане такою знаменитістю? Що навіть через багато років, століть його ім'я будуть вимовляти з повагою та любов'ю? Як писав Іван Франко, "найкращий, найцінніший дар доля дала йому аж по смерті — невмирущу славу і вічно нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець".