Маруся — головна героїня однойменного твору, дочка Наума Дрота. Красива дівчина, спокійна, привітна до всіх, але при цьому дуже скромна. Вона дуже працьовита: "Шиє, миє, і сама усе одна, без наймички, і варить, і пече». Звичайно, це по-справжньому цінується в нашому суспільстві, тому що праця — понад усе.
В образі Марусі втілено всі найкращі якості української дівчини. Автор наділив її прикметами національності. Мова цієї дівчини — незвичайна. Вона пересипана різною пестливою лексикою, словами із різним емоційним забарвленням. У своїй мові Маруся використовує прислів'я та різні вислови.
Крім цього, хотілося б зазначити те, что дівчина дуже покірна. Незвачаючи на свою закоханість, вона не пішла проти волі своїх батьків, а скорилася їм. Це характеризує її повагу до рідних, теплі стосунки та хороше ставлевння до них.
Будучи дочкою багатого селянина, вона полюбила звичайного юнака — Василя. Її не цікавило те, що він був сиротою, вона не зважала на його бідність й на те, що хлопець працював в иісті свитником. Марусю привабив внутрішній світ хлопця, вона любила його не за матеріальні багатства, а за духовні.
Ці справжні, а головне, щирі почуття мене надзвичайно вражають. Не кожен вміє чи може любити по-справжньому. Але Маруся — справжній доказ цього. Також, неабияким є сам образ головної героїні: "Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, брівоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». Маруся — ідеал української героїні, адже, саме такими є наші, українські дівчата: вродливими, ввічливими, працьовитими, розумними та щирими!
2. Образ Василя та образ Марусі, ніби поєднані між собою: гармонують одне з одним. В них є багато спільного й дуже мало відмінного. Василь дуже працьовитий, так само, як і Маруся. Будучи бідним, він працює свитником у місті. Хлопець дуже ввічливий, скромний. Його портрет можна описати такими словами: "Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки: на виду рум’яний, моторний, звичайний…». Образи обох персонажів дуже подібні й написані у фольклорному дусі: Маруся — ідеал української дівчини, а Василь — справжній українськиц парубок.
Хотілося б виділити почуття Василя до Марусі. Вони щирі, правдиві, теплі... Це любов з першого погляду. Неможливо уявити, яким щасливим він був, коли діщнався, що Маруся його теж любить.
Василь дуже чутливий, його життя сповнене значних переживань. Взнавши про смерть коханої дівчини — вирішив покінчити життя самогубством, але вибрав інший шлях.
Тара́с Бу́льба» — повість письменника Миколи Васильовича Гоголя з циклу повістей «Миргород». Найдовша з повістей письменника. Центральними дійовими особами твору є запорозькі козаки, а місцем дії — Україна першої половини 17 століття. Головний герой — козацький полковник Тарас Бульба.
Перша редакція повісті була опублікована в циклі «Миргород» 1835 року. Друга, перероблена редакція, вийшла 1842 року. Саме друга редакція отримала позитивні оцінки російських літераторів. В першій редакції, на відміну від другої редакції твору, немає прославляння російського царя, відсутнє художнє описування запорізьких козаків, як прихильників Росії та російськості, та відсутнє їхнє бажання приєднатися до Росії.
До старого козацького полковника Тараса Бульби повертаються після випуску з Київської академії два його сини — Остап і Андрій.
Тарас Бульба вирішує відправити Остапа і Андрія на Запорозьку Січ, бажаючи навчити їх бойового мистецтва, і зробити з них справжніх козаків. Тарас наступного ж дня після приїзду синів хоче їхати. Це викликає жаль у його дружини, яка дуже сумувала за своїми синами і змушена тепер з ними знову розпрощатись.
Дорогою до Січі Тарас згадує своє життя. Остап, старший син Тараса, має суворий і мужній характер, але не позбавлений природної доброти, а тому також сумує за матір'ю. Андрій, молодший син, також важко переживає прощання з матір'ю, але дорогою він згадує вродливу полячку, яку він зустрів у Києві.
Січ зустрічає Тараса із синами розгульним життям. Остап і Андрій швидко стають своїми у компанії козаків. Однак Тарасові не подобається спокійне життя — він прагне навчити своїх синів бою, і для цього потрібно піти в похід проти турків або інших одвічних ворогів України. Він вирішує обрати нового кошового для Січі, оскільки попередній живе в мирі з ворогами. До козаків доходять новини, що поляки здійснюють наругу над українським населенням.
Незабаром козаки йдуть війною на Польщу. Остап і Андрій мужніють у боях, що подобається Тарасові. Козаки хочуть захопити Дубно, місто під владою поляків, однак поляки довго тримають оборону. Козаки беруть місто в облогу і чекають, коли в ньому почнеться голод.
В одну з темних ночей Андрія знаходить і будить татарка, служниця полячки, в яку закоханий Андрій. Татарка каже, що панночка — в місті, вона побачила Андрія з міського валу і просить його до й. Андрій бере мішки з хлібом і по підземному ходу татарка веде його в місто. Зустріч з панночкою вирішує долю Андрія — він відрікається від батька, брата, козацтва і вітчизни заради коханої і переходить на сторону поляків.
Польські війська, прислані на підкріплення, проходять в місто повз п'яних козаків, перебивши багатьох, частину забравши в полон. Це ще більше розлючує козаків — вони продовжують облогу. Тарас дізнається про зраду Андрія від знайомого єврея на ім'я Янкель.
На додачу з Січі приходить новина, що за час відсутності основної сили татари напали на Січ і полонили козаків і захопили казну. Козацьке військо під Дубном ділиться надвоє — половина іде на до товаришам, половина продовжує облогу.
Поляки дізнаються про послаблення у козацькому війську і кидають усі свої сили на них. На стороні поляків воює Андрій. Тарас Бульба наказує козакам заманити його до лісу і там, зустрівшись з Андрієм віч-на-віч, вбиває його. Останнє слово Андрія — ім'я прекрасної панночки. Поляки завдяки підкріпленню знищують запорожців. Остап потрапляє в полон, пораненого Тараса вивозять на Січ.
Видужавши, Тарас переконує єврея Янкеля таємно переправити його у Варшаву, щоб там він спробував викупити Остапа. Однак запізно — Остапа страчують на очах у батька.
Козаки збирають величезну армію і йдуть війною на Польщу. Найбільшу доблесть у боях проявляє полк Тараса Бульби. Розгромлений польський гетьман Потоцький присягається не нападати більше на козацькі землі. Козаки погоджуються на мир — усі, крім Тараса і його полку. Він каже, що поляки порушать клятву. Так і стається — поляки відновлюють сили і розбивають козаків.
Тарас продовжує з полком знищувати Польщу. Його оголошують в розшук і відправляють за ним погоню, взявши врешті-решт в облогу. Козаки прориваються через польські лави, але Тарас губить свою люльку і кидається її шукати. Цим користуються поляки — вони хапають Тараса. Бульба кричить своїм козакам тікати. Самого Тараса спалюють на вогні
В образі Марусі втілено всі найкращі якості української дівчини. Автор наділив її прикметами національності. Мова цієї дівчини — незвичайна. Вона пересипана різною пестливою лексикою, словами із різним емоційним забарвленням. У своїй мові Маруся використовує прислів'я та різні вислови.
Крім цього, хотілося б зазначити те, что дівчина дуже покірна. Незвачаючи на свою закоханість, вона не пішла проти волі своїх батьків, а скорилася їм. Це характеризує її повагу до рідних, теплі стосунки та хороше ставлевння до них.
Будучи дочкою багатого селянина, вона полюбила звичайного юнака — Василя. Її не цікавило те, що він був сиротою, вона не зважала на його бідність й на те, що хлопець працював в иісті свитником. Марусю привабив внутрішній світ хлопця, вона любила його не за матеріальні багатства, а за духовні.
Ці справжні, а головне, щирі почуття мене надзвичайно вражають. Не кожен вміє чи може любити по-справжньому. Але Маруся — справжній доказ цього. Також, неабияким є сам образ головної героїні: "Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, брівоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». Маруся — ідеал української героїні, адже, саме такими є наші, українські дівчата: вродливими, ввічливими, працьовитими, розумними та щирими!
2. Образ Василя та образ Марусі, ніби поєднані між собою: гармонують одне з одним. В них є багато спільного й дуже мало відмінного. Василь дуже працьовитий, так само, як і Маруся. Будучи бідним, він працює свитником у місті. Хлопець дуже ввічливий, скромний. Його портрет можна описати такими словами: "Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки: на виду рум’яний, моторний, звичайний…». Образи обох персонажів дуже подібні й написані у фольклорному дусі: Маруся — ідеал української дівчини, а Василь — справжній українськиц парубок.
Хотілося б виділити почуття Василя до Марусі. Вони щирі, правдиві, теплі... Це любов з першого погляду. Неможливо уявити, яким щасливим він був, коли діщнався, що Маруся його теж любить.
Василь дуже чутливий, його життя сповнене значних переживань. Взнавши про смерть коханої дівчини — вирішив покінчити життя самогубством, але вибрав інший шлях.
Тара́с Бу́льба» — повість письменника Миколи Васильовича Гоголя з циклу повістей «Миргород». Найдовша з повістей письменника. Центральними дійовими особами твору є запорозькі козаки, а місцем дії — Україна першої половини 17 століття. Головний герой — козацький полковник Тарас Бульба.
Перша редакція повісті була опублікована в циклі «Миргород» 1835 року. Друга, перероблена редакція, вийшла 1842 року. Саме друга редакція отримала позитивні оцінки російських літераторів. В першій редакції, на відміну від другої редакції твору, немає прославляння російського царя, відсутнє художнє описування запорізьких козаків, як прихильників Росії та російськості, та відсутнє їхнє бажання приєднатися до Росії.
До старого козацького полковника Тараса Бульби повертаються після випуску з Київської академії два його сини — Остап і Андрій.
Тарас Бульба вирішує відправити Остапа і Андрія на Запорозьку Січ, бажаючи навчити їх бойового мистецтва, і зробити з них справжніх козаків. Тарас наступного ж дня після приїзду синів хоче їхати. Це викликає жаль у його дружини, яка дуже сумувала за своїми синами і змушена тепер з ними знову розпрощатись.
Дорогою до Січі Тарас згадує своє життя. Остап, старший син Тараса, має суворий і мужній характер, але не позбавлений природної доброти, а тому також сумує за матір'ю. Андрій, молодший син, також важко переживає прощання з матір'ю, але дорогою він згадує вродливу полячку, яку він зустрів у Києві.
Січ зустрічає Тараса із синами розгульним життям. Остап і Андрій швидко стають своїми у компанії козаків. Однак Тарасові не подобається спокійне життя — він прагне навчити своїх синів бою, і для цього потрібно піти в похід проти турків або інших одвічних ворогів України. Він вирішує обрати нового кошового для Січі, оскільки попередній живе в мирі з ворогами. До козаків доходять новини, що поляки здійснюють наругу над українським населенням.
Незабаром козаки йдуть війною на Польщу. Остап і Андрій мужніють у боях, що подобається Тарасові. Козаки хочуть захопити Дубно, місто під владою поляків, однак поляки довго тримають оборону. Козаки беруть місто в облогу і чекають, коли в ньому почнеться голод.
В одну з темних ночей Андрія знаходить і будить татарка, служниця полячки, в яку закоханий Андрій. Татарка каже, що панночка — в місті, вона побачила Андрія з міського валу і просить його до й. Андрій бере мішки з хлібом і по підземному ходу татарка веде його в місто. Зустріч з панночкою вирішує долю Андрія — він відрікається від батька, брата, козацтва і вітчизни заради коханої і переходить на сторону поляків.
Польські війська, прислані на підкріплення, проходять в місто повз п'яних козаків, перебивши багатьох, частину забравши в полон. Це ще більше розлючує козаків — вони продовжують облогу. Тарас дізнається про зраду Андрія від знайомого єврея на ім'я Янкель.
На додачу з Січі приходить новина, що за час відсутності основної сили татари напали на Січ і полонили козаків і захопили казну. Козацьке військо під Дубном ділиться надвоє — половина іде на до товаришам, половина продовжує облогу.
Поляки дізнаються про послаблення у козацькому війську і кидають усі свої сили на них. На стороні поляків воює Андрій. Тарас Бульба наказує козакам заманити його до лісу і там, зустрівшись з Андрієм віч-на-віч, вбиває його. Останнє слово Андрія — ім'я прекрасної панночки. Поляки завдяки підкріпленню знищують запорожців. Остап потрапляє в полон, пораненого Тараса вивозять на Січ.
Видужавши, Тарас переконує єврея Янкеля таємно переправити його у Варшаву, щоб там він спробував викупити Остапа. Однак запізно — Остапа страчують на очах у батька.
Козаки збирають величезну армію і йдуть війною на Польщу. Найбільшу доблесть у боях проявляє полк Тараса Бульби. Розгромлений польський гетьман Потоцький присягається не нападати більше на козацькі землі. Козаки погоджуються на мир — усі, крім Тараса і його полку. Він каже, що поляки порушать клятву. Так і стається — поляки відновлюють сили і розбивають козаків.
Тарас продовжує з полком знищувати Польщу. Його оголошують в розшук і відправляють за ним погоню, взявши врешті-решт в облогу. Козаки прориваються через польські лави, але Тарас губить свою люльку і кидається її шукати. Цим користуються поляки — вони хапають Тараса. Бульба кричить своїм козакам тікати. Самого Тараса спалюють на вогні