6. Відновіть правильну послідовність цитат у творі І. Котляревського «Енеїда». A Тепер Еней убрався в пекло, В І так, одважна наша пара Прийшов зовсім на інший світ... Пустилася в рутульський стан... Б Він, швидко поробивши човни, ГЕнея так вона любила, На синє море поспускав, Що аж сама себе спалила... Троянців насажавши повні, І куди очі почухрав.

Том Сойєр - підліток з маленького провінційного містечка Санкт-Петербург на Міссісіпі, великий непосида, неслухняний хлопчисько, що живить заздрість до справжньої свободи свого знайомого безпритульного Гекльберрі Фінна. Стиснутий нескінченними благочестивими настановами, які змушує його вислуховувати виховує Т. тітка Поллі, він вічно їй докучає, зазнаючи щоразу покаранню, перетворюється в гру. Нудьгуючи на уроках в недільній школі, Т. завжди готовий на найвідчайдушніші пригоди, про які він прочитав в книжках про піратів, благородних грабіжників, їх прекрасних полонянок і заритих скарбах. Хлоп'ячі витівки несподівано зіштовхують Т. з далеко не дитячими проблемами повсякденного життя містечка. Безтурботність і відчуття власної захищеності у світі, овіяному для нього романтикою, розхитані у Т. після зіткнення з новим, хоча і не відкривається йому в усій повноті світом дорослих. З непростих, навіть небезпечних ситуацій Т. вибирається не з до тверезого роздуми, а по натхненню, ведений захоплюючого його вигадкою. Невикорінна жага пригод і ефектних вчинків зрештою допомагає Т. зійти на вершину, прославившись не тільки серед однолітків, але і у всьому містечку. Т. додані риси, характерні особливо для персонажів англійської дитячої літератури, яка оспівувала живих хлопчиків, покликаних бути лідерами серед своїх однолітків. Він несерйозний і в своїх серйозних підприємствах, бо не бачить їх важливості, проте, все на світі перетворюючи в гру, грає з відмінною серйозністю. В майбутньому йому, мабуть, уготована доля зразкового громадянина, який засвоїть все чесноти, викликали інстинктивне опір, поки до них насильно долучали Т. вихователі і нудні дорослі. Т. не роздумує, чи заслуговують виправдання застосовувані до нього виховні кошти (різка за недисциплінованість в школі, побілка паркану в святковий день за витівка будинку або забруднений костюм), а також не представляє істинної природи цінностей, які йому хотіли б прищепити. Уявлення Тома про моральність по-дитячому невизначені, але він аж ніяк не зазіхає на суспільні норми.

(Григiр Тютюнник “Климко”)
Мир та злагода. Щось повiльне, тепле, м’яке, затишне. Щира усмiшка, дзвiнкий смiх.
Впевненiсть у чомусь, у наступному днi, наприклад. Що буде все добре, буде, де
жити, що ïсти, у що одягатись. Буде освiта, чесна робота, щасливе життя.А як щодо асоцiацiй на поняття “вiйна” та “злиднi”? Жорстоке, холодне, стрiмке,
бурхливе. Питання про завтрашнiй день, взагалi про життя, невпевненiсть у всьому.
Турботи, незгоди, муки, плач, ридання…
Вiйна i мир. Свiтло та темрява. Пiсля довгого часу, проведеного у свiтлi, у
несподiванiй темрявi ми не побачимо нiчого, крiм густого мороку. Пiсля рокiв миру
чи можна повiрити у реальнiсть жаху? Страшних подiй, якi вiдбулись i якi ще
стануться. Мiльйони життiв скалiчено, зруйновано так, що не вiдбудувати i не
повернути.
У оповiданнi “Климко” Григора Тютюнника вiдтворена гра долi хлопчака. Доля на те i
доля, щоб правити своє: вона викидає жорстокий виверт, страшний i неочiкуваний,
пiд назвою вiйна. Маленька людина потрапляє у вир подiй
Ї смертi та мук. Вiн захоплює ïï, захлестує невеликий, але затишний
човен iснування. Ще ранiше Климко втратив батькiв, але не був самотнiм: дядько,
шкiльнi друзi, сусiди
Ї усi опiкувались ним. I вiн допомагав дядьковi, був надiйним товаришем, бiльше
слухав, анiж говорив, але до нього тягнулись iншi дiти. Мрiяв носити такого ж
картуза з молоточками i вриватися у нiч на потязi, як дядько. Нетерпляче чекав,
коли той повернеться увечерi з гостинцем. Нехай не таке багате, але все ж мiцне
щастя,
Ї та сильна хвиля збила його, зiм’яла, здавила жужмом.
Це не було стрiмко. Здавалось, сам час зупинився i тиша дзвенить у вухах.Климко, який завжди жив тiльки на станцiï, спершу бачить змiни тiльки у тому,
що оточує його. Дзвiнка, незносима тиша, похмурi, стурбованi обличчя. Вагони
потягiв навантаженi важкою бойовою технiкою. Незвично i страшно. I ще настрiй
природи. Здається, вiн змiнився. Матiнка, вона тихо плаче осiннiми дощами, схлипує
холодним пронизливим вiтром.
Темнi, слiпi подiï чергуються iз спалахами випадкiв
Ї аварiй, боïв, знищень. Як чорний кадр серед сiро-жовтоï
засвiченоï фотоплiвки
Ї аварiя паровозу, на якому ïхав дядько.
Смерть єдиноï рiдноï людини, знищення окупантами житлаЇ одного цього вже вистачить для того, щоб людина, позбавлена пiдтримки, любовi,
мiсця, зламалась. А дитина? Чи може вона витримати всi цi випробування?Але Климко виявляється сильнiшим за вiйну, за цю винищувальну машину. Хлопець,
який вже нi вiд чого не залежить, виявляє самостiйнiсть, винахiдливiсть iЇ що найголовнiше
Ї наполегливiсть. Вiн вперто намагається вижити, вперто крокує вперед по тернистих
шляхах свого розiрваного дитинства. Знаходить своïх шкiльних друзiв та
улюблену вчительку. Дiти захищають ïï, нехай у дитячий б, вiд
дорослих: вiйна, як кожна екстремальна ситуацiя, зриває маски,
Ї хтось втратив совiсть i намагається нажитися на чужому нещастi. Iнших спiльне
горе єднає, допомагає бути витривалiшими. I хлопцям майже вдається вiдновити
затишок задля маленькоï дiвчинки
Ї Оленьки, вони єдинi у своєму бажаннi добра i щастя.
Але вiйна не зупиняється, нема чого ïсти
Ї i щоб хоч якось про-i жити, а краще сказати, пережити, Климко, почувши, що у
Слов’янську багато солi, вирушає туди.
Ледве ступаючи замерзлими босими ногами по осiннiй дорозi, маючи з ïжi лише
червивi сухарi,
Ї на дружину аптекаря навiть горе вiйни не вплинуло,
Ї майже втрачаючи свiдомiсть вiд голоду, Климко вирушає назустрiч вiйнi i далекому
мiсту. Його долонi вiдкритi, вiн показує ïх зустрiчному солдатовi: “Не
потрiбно мене боятись, я не маю зброï”. Так, вiн вiдмовився вiд
пропозицiï Зульфата взяти кинджал, адже йому потрiбна була лише сiль, щоб
вижити.
Климко досягає мети. Селища, якi проходить хлопчик, окупованi, в них панує iнша,
встановлена загарбниками, влада. Спiввiтчизники j стали полiцаями i чинять
свавiлля. Хлопець не може залишатись стороннiм гачем, тому намагається хоч
якось, за своïми силами, I допомагати. Вiддає грошi нужденнiй жiнцi. I свiт
стає привiтним: вiн j знайомиться з земляком, чобiтником-iнвалiдом, який втратив
ноги, ] працюючи у шахтi, з дiвчиною, яка прямує до матерi
Ї i рятує ïï вiд окупантiв. Доля не могла залишатись байдужою. Добрих
людей, виходить, немало: тiтка Марина бере хлопця з собою, щоб дати солi.Ще одне випробування, ще одна перешкода на шляху людей