7. Скласти анкету Килини за поданим зразком письмово у зошиті. Зразок. 1.Ім'я - Мавка 2. Вік - молода лісоваістота 3. Стать - жіноча 4. Місце народження -предковічний ліс на Волині 5. Рідня - є Лісовик, я зву його “дідусю”, а він мене“дитинко”, або “доню”. Мені здається часом, що верба, ота суха, старенька, то —матуся. Вона мене на зиму прийняла і порохом м'якеньким устелила для мене ложе 6. Зовнішність - “Що ж, - ти зовсім така, як дівчина…ба ні, хутчій як панна, бо й рукі білі, і сама тоненька, іякось так убрана не по-наськи. А чом же в тебе очі незелені? Та ні, тепер зелені…, абули, як небо, сині… О!Тепер вже виві,як тая хмара…, ні, здається чорні, чи,може, карі! Ти така дивна! 7. Соціальний стан - лісова царівна. 8. Товариство - Лісовик, Русалка, Перелесник, Потерчата, «Той, що греблі рве», Пропасниця, Куць. 9. Антиподи - Килина, мати Лукашева. 10. Сімейний стан - неодружена. 11. Заручена - з Лукашем. 12. Захоплення - любов до музики, до світу природи. 13. Мрія - мріє про кохання, яке було б одне на всежиття. 14. Життєве кредо - «Ні, я жива, я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!»

Життя мишки у багатого господаря. Зустрівшись зі своїми сестрами
з міста, мишка дізнається про голодне життя їх та людей.
Господар, зважаючи на голодний воєнний час, наживається, зба-
гачується, а гроші складає у ящик під ліжко. Він байдуже ставиться
до жінки-жебрачки, якій не хоче подати милостиню. Війна для госпо-
даря — щасливий час, коли він може збагатитися. Мишка вирішує завдати шкоди господарю за його жорстокість, брех-
ню, жагу до збагачення. Вона довго гризла ящик з грошима, а потрапивши
до нього, перетрощила геть усе. Після чого залишає хату господаря.
Побачивши скоєне, господар в усьому звинувачує жінку, яка жаліла
молока, щоб тримати кота

Остап Мандрика — герой оповідання М. Коцюбинського «Дорогою ціною» — виховувався на героїчних традиціях предків. Змалку він заслуховувався розповідями столітнього діда, який «ходив у Січ, а потім різав панів в Умані» (під час Коліївщини). Ці чарівні слова розпалювали кров у хлопця, будили і його уяві картини вільного життя. «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких Остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». Вирісши, Остап побачив, що пани перетворили народ на худобу, побудували свій добробут на злиднях і горі кріпаків. Сміливий і волелюбний юнак закликає селян «висунути шию з панського ярма». За це пан називав його бунтарем, гайдамакою, похвалявся з живого шкуру здерти, віддати в рекрути. Він не раз закликав до боротьби з панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: «Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив   віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…» Однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов. Він закликає селян «Висунути шию з панського ярма». За таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати Остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою Соломією, котру тим часом насильно видав заміж. Так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного Остапа, тому він вирішив втекти: «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном». Остап вирішив покинути рідний край і втікати на вільні землі по той бік Дунаю, де колись оселилися запорізькі козаки після зруйнування царськими військами Січі. Герою був знайомий на рідній землі «кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все це було йому знайоме, промовляло до його». Йому жаль було залишати старого, кволого дідуся, тяжко було розлучатися з коханою Соломією, покидати, може, навіки рідне село. Але нездоланне прагнення волі перемагало ці почуття. Герой не самохіть утік з України. Недоля вигнала його на чужину. Саме про це свідчить його настрій, коли він опинився за Дунаєм, йому «зробилося весело й легко». Та хоч і вирвався від пана Остап, але ще багато злигоднів довелося йому зазнати в пошуках волі. При першій спробі переправитись через Дунай Остапові й Соломії не пощастило: вони ледве не потрапили до рук сторожових козаків. Переборюючи величезні труднощі, нелюдську втому, вони нарешті за до мельника Якима переправились через Дунай. «Бодай ти запалася, треклята країно, з твоїми порядками!» — гукнув Остап, опинившись на чужому березі. І ніби у відповідь на це з другого берега пролунав у темряві постріл і тяжко поранив Остапа. Герой не боїться смерті, він хоче жити, бо «світ такий красивий», бо йому хочеться «глянути на сонце, побачити світ божий, людей, обняти Соломію». Він виявляє величезну силу в боротьбі за життя — хворий повзе, шукає виходу з плавнів. Відважним і сміливим виявив себе Остап і в сутичці з турецькими жовнірами: беззбройний, хворий і знесилений, він бореться з трьома озброєними турками, щоб не опинитися знову в неволі. Зворушує й Остапа вірність у коханні. Особливо глибоке співчуття викликає уже старий самотній Остап, що вслухається в розмову вітру, в «тихий, ледве чутний, мов із дна Дунаю», поклик Соломії. З Остапових уст чуємо хвилюючу розповідь про долю кріпаків-утікачів. Зовнішній вигляд (портрет) Остапа змінюється залежно від умов і віку. На початку це стрункий і міцний парубок, з чорними очима, орлиним носом і темним молодим вусом на засмаглому обличчі. Коли Остап був поранений, «його молоде обличчя немов прив’яло, на уста впала смага». В кінці твору бачимо героя сивим дідом. У нього кудлаті брові й «мутні очі», що дивляться в простір, а усмішка «розсуває зморшки». Мужність, відвага, волелюбність, готовність до боротьби, ніжність у ставленні до Соломії, вірність у коханні, любов до життя і рідного краю — такі основні риси Остапа. Мужність не покидає його ніколи: ні тоді, коли він закликає народ скинути панське ярмо, ні тоді, коли він відважується на тяжку і ризиковану втечу, ні тоді, коли йому тяжко пораненому, безсилому доводиться віч-на-віч зустрітися з голодним вовком, ні тоді, коли він вступає у нерівну боротьбу з турецькою вартою. В епілозі розповідається про тяжкий життєвий шлях Остапа. Людям, які заходять до його халупки, він показує «збасаманений синій хребет», де списана, як він каже, його «життєпис». — «Оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, ніж ребрами, маю дарунок від москаля…кругом латаний…Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав»