Вид лірики — громадянська. Жанр — ліричний вірш. Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість. Римування: білий вірш. Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту: 1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?» 4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…» Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..» ХУДОЖНІ ЗАСОБИ: епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»; метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»; риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»; асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»; порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».
Своїм багатим талантом і титанічною діяльністю І. Франко залишив такі духовні скарби в історії української літератури, де сьогодні вже неможливо уявити без них. Серед прозової спадщини виділяється роман «Захар Беркут», створений у 1883 році. Ця історична історія розповідає про те, як волошукачі краю захищали свою батьківщину від монголо-татарської навали.
У виставі зображено багато акторів. Але найбільше мені сподобався Максим – молодший син Захара Беркута. Це сміливий і відважний юнак, справжній патріот своєї Батьківщини. Коли монголо-татари напали на територію Росії, на чолі своїх захисників стояв Максим, хоча Захар Беркут був сином ватажка тухольської громади. У цьому першому бою загинуло багато тухольців, а монголи поранили непритомного пораненого Максима. Його стан погіршується, і він помре щасливішим, ніж потрапив у полон. Але ось що сталося. Боярин Тугар Вовк пропонує врятувати життя Максиму, щоб монголи могли безкоштовно вибратися з долини. Але гордий Максим від цієї пропозиції відмовляється. Він, як і його батько Захар Беркут, не може погодитися з такою умовою: ціною свого життя звільнитися з пастки ворогів. Хоч він і розуміє, що «в неволі жити марно, краще смерть», але відданість рідній землі і людям дає йому сили переносити всі свої страждання, свою честь, честь свого роду, щоб не осквернити людей. Кохану дівчину Максима Мирослава також запросили покинути монгольський табір, переодягнувшись та показавши перстень монгольської гвардії. Але Максим відкидає цю пропозицію: врятувати своє життя, поставивши під загрозу життя коханої, він, звичайно, не погоджується. Сміливий, сміливий, гордий Максим, звичайно, не може подобатися. І кожному з нас хочеться плекати ту непохитну відданість, яку мав Максим до своєї Батьківщини, свого народу, його чесність і кришталеву чистоту.
Жанр — ліричний вірш.
Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість.
Римування: білий вірш.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту:
1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?»
4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…»
Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..»
ХУДОЖНІ ЗАСОБИ:
епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»;
метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»;
риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»;
асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»;
порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».
Цей твір я пропоную скласти так:
Своїм багатим талантом і титанічною діяльністю І. Франко залишив такі духовні скарби в історії української літератури, де сьогодні вже неможливо уявити без них. Серед прозової спадщини виділяється роман «Захар Беркут», створений у 1883 році. Ця історична історія розповідає про те, як волошукачі краю захищали свою батьківщину від монголо-татарської навали.
У виставі зображено багато акторів. Але найбільше мені сподобався Максим – молодший син Захара Беркута. Це сміливий і відважний юнак, справжній патріот своєї Батьківщини. Коли монголо-татари напали на територію Росії, на чолі своїх захисників стояв Максим, хоча Захар Беркут був сином ватажка тухольської громади. У цьому першому бою загинуло багато тухольців, а монголи поранили непритомного пораненого Максима. Його стан погіршується, і він помре щасливішим, ніж потрапив у полон. Але ось що сталося. Боярин Тугар Вовк пропонує врятувати життя Максиму, щоб монголи могли безкоштовно вибратися з долини. Але гордий Максим від цієї пропозиції відмовляється. Він, як і його батько Захар Беркут, не може погодитися з такою умовою: ціною свого життя звільнитися з пастки ворогів. Хоч він і розуміє, що «в неволі жити марно, краще смерть», але відданість рідній землі і людям дає йому сили переносити всі свої страждання, свою честь, честь свого роду, щоб не осквернити людей. Кохану дівчину Максима Мирослава також запросили покинути монгольський табір, переодягнувшись та показавши перстень монгольської гвардії. Але Максим відкидає цю пропозицію: врятувати своє життя, поставивши під загрозу життя коханої, він, звичайно, не погоджується. Сміливий, сміливий, гордий Максим, звичайно, не може подобатися. І кожному з нас хочеться плекати ту непохитну відданість, яку мав Максим до своєї Батьківщини, свого народу, його чесність і кришталеву чистоту.
Объяснение: