8 Як поєднується православна віра із вільним, часто розгульним життям козацтва? 9 Яке місце посідала віра, духовне єднання у козацькому товаристві?
10 Як козаки ставилися до представників інших національностей (поляків, євреїв, турків)?
11 Що ви дізналися із повісті про побут, закони і звичаї Запорозької Січі?
12 Чому автор називає Січ «гніздом, звідки вилітають всі ті горді і сильні, як леви»? Як називається такий художній прийом?

Спочатку автор цієї автобіографічної кіноповісті визнає, що в його повсякденне життя дедалі частіше почали вторгатися спогади. Мабуть, вони пов'язані з довгими роками розлуки з землею батьків. А може, у кожної людини настає такий час, коли вона повинна "усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел".

Пригадується Довженкові, який гарний та веселий був у них город. Усе цвіте, буяє. Мати, бувало, говорила: "Нічого в світі так я не люблю, як саджати що—небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає з землі всяка рос-линочка, ото мені радість". Влітку город так переповнювався рослинами, що вони не вміщалися в ньому, лізли одна на одну, перепліталися, дерлися на хлів, стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з огорожі прямо на вулицю. Далі, за повіткою, росли великі кущі смородини. Там ховалися кури і туди діти боялися ходити, остерігаючись гадюк, хоч ніколи в житті їх не бачили.

На погребні любив спати дід, який малому Сашкові нагадував Бога або святого Миколая. Звали його Семеном. Він був високий і худий, з білою бородою. Пахнув теплою землею і трохи млином, знав письмо і в неділю любив урочисто читати Псалтир. Ні дід, ні слухачі не розуміли прочитаного, і це завжди хвилювало їх, як дивна таємниця. Мати ненавиділа діда, вважала чорнокнижником, хоч Псалтир всередині був не чорний, а білий, і крадькома—таки спалила книжку. "Любив дід гарну бесіду й добре слово".

Він був добрим духом лугу і риби. Гриби і ягоди збирав у лісі краще за всіх, "розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом — з усім живим, що росло і рухалось навколо". Коли діти приносили рибу, дід казав, що, мовляв, це не риба. От раніше була риба! І починав так розповідати про старовину, що діти слухали, забувши про все, поки й "не засинали в запашному сіні під дубами над зачарованою річкою Десною". Більш за все дід Семен любив сонце, прожив близько ста літ, не ховаючись у затінок ніколи. Так під сонцем і помер, коли прийшов його час.

Типо так: немає більшого на світі горя, коли батьки втрачають своїх дорослих дітей. іноді нагла смерть наздоганяє людину, що стає страшною трагедією для всіх оточуючих, у першу чергу, матері й батька. проте не меншого болю батькам катастрофічні помилки дітей, які призводять до руйнації особистості, перекручення й зневажання всіх людських моральних принципів. із циклу поезій анни ахматової ми знаємо, як важко було матері взимку стояти в черзі, щоб побачити засудженого сина або передати йому подарунок. це було важко, але зігрівала надія, що все це випадковість, що засуджений він неправильно, дуже швидко вийде з-за ґрат. що відчувала мати чіпки варениченка, коли її син став на злочинний шлях, неможливо навіть уявити. син-злочинець, син-вбивця — це страшний хрест для ніжного материнського серця.якщо образ чіпки у романі п. мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні? " подано у розвитку, то образ матері подано статично. вона не може вплинути на ситуацію, їй відводиться роль хоч і не стороннього, але спостерігача. як колись у молодості вона стала заручницею чужого злочину, так і в старості не мала надійного плеча, щоб прихилити голову. вона є свого сина у житті і може висловлювати або своє задоволення, коли чіпка стає на правильний шлях, або страждання, коли він робить помилки. проте не зайвим буде простежити весь шлях страждань матері, яка народила і виростила розбишаку і вбивцю. чи був поганим сином чіпка? чи винна мати в тому, що він обрав собі таку долю? безперечно, що незадоволення матері, яке синцями проявлялося на тілі сина у дитинстві, відіграло чи не найголовнішу роль. як доводять сучасні психологи, всі проблеми дорослої людини беруть початок саме у дитинстві. можливо, тоді необхідно було звернутися до чіпки добрим словом, іти, сказати, що він найкращий у світі, що вона любить його. тоді б хлопець повірив, що у світі ще є добро і правда, що він потрібен близькій людині. він би поважав матір, прислухався б до її порад і ніколи б не заподіяв їй лиха. хто знає? у всякому разі, якщо мотря й була винна в тому, що син став убивцею, вона спокутувала цей гріх: вона померла в чужій хаті. це страшна мука — спостерігати чуже щастя, щастя в родині грицька, і знати, що твій син — пропаща людина.