9. Установіть відповідність між твором і рядками, якому належать
1 А Машко «Вчителька
Ason, не знаю, що і за прина
20. Теліга «ломінни лень» Переходку обережно вую
30 Ольжич «Захочеш і буде» Б«І нести солодкий тягар
4 0 Ольжич осподь багати не тасмниць гостру петарду
благословив
наказу»
а) Ой , не знаю, що то за причина / Переходов очередной вулицю
б) И нести солодкий тягаться тасмниць/ И гостру петарду неказу
в) «Хай мій клич зірветься у видо-
дість, мов прапор в сонці, затре
пое)
Г) «Скільки підросло й полетіло
нас /R молодій весні, в колосистім
полі»
Д) «Ось ли не хмара з літеплим
дощем, розвертається врочисте
небо»​

Человеческая среда, которая, в основном, ориентированна на стремление материального, поэтому часто не дает раскрыться настоящему, которое у каждого человека есть от рождения, а затем разрушает «цвет души». Мавка говорит на Лукашевом наречии: «Так! Кто не возрос между вами, не поймет вас!..», поскольку душа и сердце лесной красавицы не знают искусственно выдуманных ограничений, безжалостной социальной морали, которая уничтожает настоящие чувства. Именно из-за этой морали любви жизнь должна вкладываться в определенные границы, но разве можно диктовать своему сердцу?Лукашевой матери невестка нужна лишь «для а не ради счастья собственного сына; молодица Килина руководствуется также материальными интересами, поскольку «цвета души» у этих женщин уже нет, так как они самые его в себе уничтожили. Такая человеческая среда поглощает Лукаша, беспощадно причиняет боль Мавце, для которой законы неестественного мира являются весьма жестокими, а самое главное - непонятными для ее души. Мавка - существо вечное, а человеческие приоритеты - лишь преходящее, а потому искусственное, ненастоящее. И лишь то в сердце, «что не умирает», является настоящим, духовным и вечным. Таким образом, органически вписываются в канву произведения аллегорические образа Бедности, так как материальное является непостоянным, и когда на дом наседают бедность, то у людей, которые отдают предпочтение преходящему, не остается ничего.Мир природы сыграет важную роль в указанных произведениях, он является не только фоном, а и непосредственным участником событий, которые происходят.Много персонажей произведения являются лесными жителями, в частности «Тот, что плотины рвет», «Тот, что в горе сидит», потерча - младенец, умерший некрещенным, Русалка, Водяной,Леший, Прелестник, Куць и сама Мавка. В произведении мир природы живет по своим законам, и потому Леший не советует Мавце видеться с Лукашем: «Не засматривайся ты на ребят человеческих. Сие лесным девушкам опасно… минуй человеческие тропы, ребенок, так как там не ходит воля, там печаль бремя свой носит», т.е. мир природы - это мир воли, мир вечной жизни по законам красоты. Но вместе с этим это объединение добра и зла. Русалка и потерча враждебно относятся к вмешательству в лесную жизнь Лукаша, так же мстит Килине и Лукашевой матери Куць, когда они поднимают соглашение дяди Льва, «Тот, что в скале сидит» забирает к себе Мавку, которая потеряла надежду, а добрый Леший превращает Лукаша в Вурдалака. Итак, вмешательство в мир природы, которое приводит к ее дисгармонии, жестоко наказывается. Неслучайным является то, что любовь Мавки и Лукаша начинается весной, когда вся природа оживает, изобилует «Тот, что плотины рвет», а угасает осенью. Авторские ремарки тоже сыграют важную роль в понимании событий произведения.В человеческой жизни всегда относится вопрос выбора между приоритетом духовного и материального. С такой же проблемой сталкивается и герой «Лесной песни». Лукаш предает Мавку, так как подвергается влиянию материальных ценностей, он не смог отстоять своя любовь, не смог «своей жизням к себе приравняться» (в отличие от Мавки). В таком трактовании любви Мавки и Лукаша с самого начала обреченно, так как они из разных миров.Таким образом, мысль «Не пренебрегай души своей цвета…», которую провозглашает Мавка, является ключевой в понимании смысла бытия, поскольку стремление духовных, вечных ценностей, собственно, и сохранит этот «цвет души», а вынесение на первый план материальных, а итак, преходящих интересов лишь разрушит прекрасное в человеке. Духовное и материальное всегда существуют рядом в жизни, и очень важно, какой выбор сделает личность - в пользу того или другого.

У 1899 році у Львовевыходит друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії». Її відкрила поема «Давня казка», в якій пристрасно прозвучала тема покликання поета, його обов'язку перед народом. Описуючи зовнішність головного героя поеми, Леся Украинкаподчеркивает, що він був самим звичайним людиною. Але справжня краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях. Леся Українка в авторських характеристиках оспівує талант свого героя: його поезія була «і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосым луною». За цю невелику здатність створювати вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо молодь. Спочатку, у юності, він славив красу природи, красу вільної людської думки, чистих почуттів дружби і любові. На крилах мыслипоэт часто поринав «в таємні небесні світи». Найважливішим для співака було відчувати свою внутрішню свободу. Зустрівшись на лісовій стежці з лицарем Бертольдом, поет говорить йому:
Бачиш ти - оця діброва,
Поле, небо, син море
Це моє багатство - господарство і розкішне, і просторе.
Але не здатний Бертольд зрозуміти цих слів, бо для нього «таємний світ небесний» нічого не вартий у порівнянні з красивим замком або з графством. Лицар дивується, коли бачить великий вплив слова поета на молодь, він навіть вбачає в цьому якесь чаклунство. Минув час, і Бертольд відправляється в походи завойовувати чужі міста. Його військо супроводжує пісня про рідний край, який завжди в серці, якого ще більше безкорисливо любити вчить нас далека розлука. З уявною зв'язком з рідним краєм воїни сміливо йдуть на приступ замків і фортець. Щасливий і сп'янілий від перемог, лицар не чує тих пісень, думаючи про власну перемогу. І коли щастя відвернулося від нього і у війську почалися чвари та незгоди, Бертольда рятує глузлива пісня військових співаків про недбале воїна, який повертався додому живий і неушкоджений, так як мав у вигляді талісмана мудре пропозицію: «Удирай, поки здоровий!» Ця пісня повернула їм відвагу, а з нею і перемогу в бою. Перемогла не відвага Бертольда, перемогло слово поета з дивною, ніби, справді, ворожою силою. Отже своїм воєнним щастям вельможа зобов'язаний поетові.Коли Бертольд пропонує художнику високу, на думку пана, честь - стати придворним поетом, жити у нього в замку, бути в пошані, добробут і славу, поет з посмішкою на вустах відкидає це за
Золотих не хочу лаврів,
З ними щастя не здобуду.
Якщо ними увенчаюсь,
То поетом вже не буду.
Так вирішує Леся Українка питання про незалежність мистецтва від золотого мішка, про свободу творчості художника, який повинен виражати думи і прагнення рідного народу, підтримати його в боротьбі за волю і щастя.