У процесі світосприймання і всієї життєдіяльності перед нами об´єктивно постає низка неоднозначних запитань типу: "Хто або що є головним у цьому світі?" Намагаємося відшукати відповідь: матеріальні цінності; природні ресурси; нові технічні системи; рослинний чи тваринний світ, що оточує нас; можливо, досягнення науки й освіти. Поміркуємо над цим. А, можливо, не те й не інше? Значна частина людей, відповідаючи на це запитання, стверджує: головне — це Людина.
Якщо це так, то може виникнути й інше запитання: "У чому сенс життя людини?" У цьому плані також є різні думки: бути здоровою, здобути гарну освіту, мати престижну роботу, пристойний заробіток, належне помешкання та ще багато іншого. Усі названі аспекти стосуються сенсу життєдіяльності особистості. Але ми акцентуємо увагу на провідному сенсі життя людини з позицій філософії її буття. Це — продовження роду людського. І не лише в біологічному (репродуктивному), а й соціальному плані. Г.С. Сковорода наголошував, що є "дві суть главныя родительськие сій: благо родить й благо научить". У завданні "научить" Сковорода розглядав це поняття в рамках не стільки "навчити грамоті", скільки "навчити праведному життю", тобто дати достойне виховання.
Ми розуміємо, що виховання людини — багатогранний і досить складний процес. Чи можна виділити якісь головні, визначальні аспекти виховання? Давайте подумаємо, які: фізичне здоров´я, готовність до праці, естетична культура, розумовий розвиток?
Російський філософ 1.0. Ільїн (1882—1954), розмірковуючи над питаннями духовного оновлення людини, писав: "Хто прагне виховати дитину, той мусить пробудити й зміцнити в ній духовність її інстинкту. Якщо дух у глибині несвідомого буде пробуджений і якщо інстинкт буде вдоволений цим пробудженням, то в житті дитини відбувається надзвичайна подія і дитя впорається з усіма труднощами і принадами майбутнього життя: і ангел не спатиме в його душі й людина ніколи не обернеться на вовка. Але якщо в дитинстві це не станеться, то опісля будь-які вмовляння, докази і переконання можуть виявитися безсилими, тому що інстинкт з усією його величчю, пристрастями й заповзяттям не прийме духу і не зрідниться з ним: він бачитиме в ньому ворога і насильника, почує лише заборони його і завжди буде готовим постати супроти нього і втілити свої бажання". Наведене міркування І.О. Ільїна до певної міри дає відповідь на питання, що в системі формування особистості є головним, визначальним. Це — морально-духовні цінності.
В.О. Сухомлинський наголошував: "Жива людська плоть і кров всебічно розвиненої людини втілює в собі повноту й гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, в якій вихователь бачить ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Провідним, визначальним компонентом у цій гармонії є моральність. <...> Тут кожній людині (у сфері морального розвитку. — А.К.) не закрита дорога до вершин, тут справжня і безмежна рівність, тут кожний може бути великим і неповторним".
Стимулювальним чинником, серцевиною досягнення цього головного є гуманістичне начало. Тому будь-яка діяльність як окремої особистості, так і певних соціальних інституцій має здійснюватися в рамках її спрямованості на людину, на створення оптимальних умов для її життєдіяльності та розвитку, удосконалення духовних якостей. Знову звернемося до думки І.О. Ільїна, який стверджував, що "виховати" означає сформувати з дитини не успішну людину-підлабузника, а духовно зрячу, сердечну і цільну особистість з міцним характером.
Гуманізм як система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність — це переконаність у безмежних можливостях людини та її здатності до удосконалення, це вимога свободи і захисту гідності особистості, це ідея про право людини на щастя і про те, що задоволення її потреб та інтересів має бути метою суспільства.
Якщо це так, то може виникнути й інше запитання: "У чому сенс життя людини?" У цьому плані також є різні думки: бути здоровою, здобути гарну освіту, мати престижну роботу, пристойний заробіток, належне помешкання та ще багато іншого. Усі названі аспекти стосуються сенсу життєдіяльності особистості. Але ми акцентуємо увагу на провідному сенсі життя людини з позицій філософії її буття. Це — продовження роду людського. І не лише в біологічному (репродуктивному), а й соціальному плані. Г.С. Сковорода наголошував, що є "дві суть главныя родительськие сій: благо родить й благо научить". У завданні "научить" Сковорода розглядав це поняття в рамках не стільки "навчити грамоті", скільки "навчити праведному життю", тобто дати достойне виховання.
Ми розуміємо, що виховання людини — багатогранний і досить складний процес. Чи можна виділити якісь головні, визначальні аспекти виховання? Давайте подумаємо, які: фізичне здоров´я, готовність до праці, естетична культура, розумовий розвиток?
Російський філософ 1.0. Ільїн (1882—1954), розмірковуючи над питаннями духовного оновлення людини, писав: "Хто прагне виховати дитину, той мусить пробудити й зміцнити в ній духовність її інстинкту. Якщо дух у глибині несвідомого буде пробуджений і якщо інстинкт буде вдоволений цим пробудженням, то в житті дитини відбувається надзвичайна подія і дитя впорається з усіма труднощами і принадами майбутнього життя: і ангел не спатиме в його душі й людина ніколи не обернеться на вовка. Але якщо в дитинстві це не станеться, то опісля будь-які вмовляння, докази і переконання можуть виявитися безсилими, тому що інстинкт з усією його величчю, пристрастями й заповзяттям не прийме духу і не зрідниться з ним: він бачитиме в ньому ворога і насильника, почує лише заборони його і завжди буде готовим постати супроти нього і втілити свої бажання". Наведене міркування І.О. Ільїна до певної міри дає відповідь на питання, що в системі формування особистості є головним, визначальним. Це — морально-духовні цінності.
В.О. Сухомлинський наголошував: "Жива людська плоть і кров всебічно розвиненої людини втілює в собі повноту й гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, в якій вихователь бачить ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Провідним, визначальним компонентом у цій гармонії є моральність. <...> Тут кожній людині (у сфері морального розвитку. — А.К.) не закрита дорога до вершин, тут справжня і безмежна рівність, тут кожний може бути великим і неповторним".
Стимулювальним чинником, серцевиною досягнення цього головного є гуманістичне начало. Тому будь-яка діяльність як окремої особистості, так і певних соціальних інституцій має здійснюватися в рамках її спрямованості на людину, на створення оптимальних умов для її життєдіяльності та розвитку, удосконалення духовних якостей. Знову звернемося до думки І.О. Ільїна, який стверджував, що "виховати" означає сформувати з дитини не успішну людину-підлабузника, а духовно зрячу, сердечну і цільну особистість з міцним характером.
Гуманізм як система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність — це переконаність у безмежних можливостях людини та її здатності до удосконалення, це вимога свободи і захисту гідності особистості, це ідея про право людини на щастя і про те, що задоволення її потреб та інтересів має бути метою суспільства.