«Світ який — мереживо казкове!..» Від неї віє юнацьким максималізмом, життєствердною енергією. Автор передає почуття ліричного героя, який відчуває потребу в коханні і добрі, тому просить у долі:
Дай мені любові,
дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе..
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам.
Юнак очікує від життя дива, приходу справжніх почуттів, про які мріяв в «юнацьких несміливих снах». Очевидно, таки прийшло до ліричного героя перше кохання. Інколи, засліплений сильним почуттям, не помічаєш недоліків милої серцю людини; але може настати час руйнування «рожевих ілюзій». І саме тоді перевіряється глибина, щирість кохання. Кохання — не лише повсякденні радощі, воно інколи несе і муки, і страждання, бо буває нерозділеним, болючим, зрадливим. Письменник, мабуть, відчув на собі, тому і з’явилися вірші «Люсі», «Ти байдужа, як мертве місто», «Є в коханні і будні, і свята…». В останній поезії поет розкриває буденні і святкові дні любові, як буває непросто молодим людям порозумітися, знайти спільну стежину в житті, гармонію , почуттях…
Але, що б там не було, треба чекати на єдину, велику, вірну любов — вона до неї неодмінно прийде. Втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатний відрізнити важливо го від мізерного.
Василь Симоненко закликає бути життєрадісними, любити свою батьківщину, народ, пробуджувати в людині прекрасні почуття. Власне таким і був поет, прожив лише двадцять дев’ять років, пізнав радощі кохання і був до безтями закоханий у життя!
Вовк Сіроманець образ вовка, його характеристика з повісті М. Вінграновського "Сіроманець":
найстаріший - «був найстарішим вовком у світі»
ватажок зграї - «все своє Сіроманче життя водив зграю»
взірець для молодих вовків - «молоді вовки мріяли пройти у нього бойову вовчу стратегію і тактику»
об’єкт марення молодих вовчиць - «він снився молодим вовчицям»
має вплив на інших - «коли ж нічого було їсти […], то й зграя сиділа позаду нього, кусаючи себе за хвости»
авторитетний - «і зграя мовчечки лягала»
Тобто можливо зробити висновку, що вовк сміливий, відважний, розумний, авторитетний, кмітливий.
Алеж читаючи «Тепер, на старість, вовк осліп. Бурхлива темнота зацарювала в його очах. Один лише нюх водив його по
світу, і кашляти вже почав», робимо поглиблення характеристики вовка: старий, сліпий, хворий, самотній, оскільки втратив усю свою зграю. З тексту дізнаємося, що вовкові сниться один і той самий сон: «срібні очі постріляних вовченят, постріляні вовчиці з білими зубами у землю, і снився він собі сам». Можна зробити висновок, що такий сон пов’язаний із нервовою напругою, сум’яттям, відчуттям чогось нездійсненного, значущого, що мало місце в житті, відчуттям утраченого. Вовк був ватажком зграї. Він був сильним, молодим, нездоланним. Усе це залишилося далеко позаду.
«Світ який — мереживо казкове!..» Від неї віє юнацьким максималізмом, життєствердною енергією. Автор передає почуття ліричного героя, який відчуває потребу в коханні і добрі, тому просить у долі:
Дай мені любові,
дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе..
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам.
Юнак очікує від життя дива, приходу справжніх почуттів, про які мріяв в «юнацьких несміливих снах». Очевидно, таки прийшло до ліричного героя перше кохання. Інколи, засліплений сильним почуттям, не помічаєш недоліків милої серцю людини; але може настати час руйнування «рожевих ілюзій». І саме тоді перевіряється глибина, щирість кохання. Кохання — не лише повсякденні радощі, воно інколи несе і муки, і страждання, бо буває нерозділеним, болючим, зрадливим. Письменник, мабуть, відчув на собі, тому і з’явилися вірші «Люсі», «Ти байдужа, як мертве місто», «Є в коханні і будні, і свята…». В останній поезії поет розкриває буденні і святкові дні любові, як буває непросто молодим людям порозумітися, знайти спільну стежину в житті, гармонію , почуттях…
Але, що б там не було, треба чекати на єдину, велику, вірну любов — вона до неї неодмінно прийде. Втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатний відрізнити важливо го від мізерного.
Василь Симоненко закликає бути життєрадісними, любити свою батьківщину, народ, пробуджувати в людині прекрасні почуття. Власне таким і був поет, прожив лише двадцять дев’ять років, пізнав радощі кохання і був до безтями закоханий у життя!
Объяснение:
Вовк Сіроманець образ вовка, його характеристика з повісті М. Вінграновського "Сіроманець":
найстаріший - «був найстарішим вовком у світі»
ватажок зграї - «все своє Сіроманче життя водив зграю»
взірець для молодих вовків - «молоді вовки мріяли пройти у нього бойову вовчу стратегію і тактику»
об’єкт марення молодих вовчиць - «він снився молодим вовчицям»
має вплив на інших - «коли ж нічого було їсти […], то й зграя сиділа позаду нього, кусаючи себе за хвости»
авторитетний - «і зграя мовчечки лягала»
Тобто можливо зробити висновку, що вовк сміливий, відважний, розумний, авторитетний, кмітливий.
Алеж читаючи «Тепер, на старість, вовк осліп. Бурхлива темнота зацарювала в його очах. Один лише нюх водив його по
світу, і кашляти вже почав», робимо поглиблення характеристики вовка: старий, сліпий, хворий, самотній, оскільки втратив усю свою зграю. З тексту дізнаємося, що вовкові сниться один і той самий сон: «срібні очі постріляних вовченят, постріляні вовчиці з білими зубами у землю, і снився він собі сам». Можна зробити висновок, що такий сон пов’язаний із нервовою напругою, сум’яттям, відчуттям чогось нездійсненного, значущого, що мало місце в житті, відчуттям утраченого. Вовк був ватажком зграї. Він був сильним, молодим, нездоланним. Усе це залишилося далеко позаду.
Объяснение: