Лаврін приїхав до млина, позносив з воза мішки заїхав під верби, розпріг воли, поклав їм сіна, а сам ліг спати. Добре виспавшись, він скупався в Росі, пополуднував і пішов у млин. Мірошник уже насипав борошном його мішки. Запрягши волів, Лаврін ненароком подивився на Рось і побачив дівчину. Він почув, що вона ніби освітила всю його душу, неначе сонце і побігла на гору зіркою. Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув цабе на пригорок за дівчиною. По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина ішла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й порівнявся з нею. Вона глянула на його своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули дві зірки.
Народна пісня «Гомін, гомін по діброві» належить до козацьких пісень. Запорозькі козаки — мужні захисники своєї рідної землі. Кожен хлопчик змалку готувався до служби у війську. На Запорозькій Січі був вій кодекс честі: треба виявляти мужність і стійкість у боротьбі ворогами, не кидати товаришів у біді, ставити громадські інтереси вище особистих. Хоч жінки, матері й залишалися самі, все ж вважати за честь посилати в запорожці чоловіків та синів; не прощали зради. Служба козацька важка й небезпечна, дуже часто не поверталися неї, падали на полі бою. Про це й говориться у творі. У пісні використані традиційні для фольклору прийоми паралелізму (паралельне ображення явищ природи й людського життя), діалогу, трикратного повторення, вживаються ласкаво-зменшувальні слова.