Образне сприйняття світу як храму природи і розуміння художніх традицій Б.-І. Антонич поєднав у поезії “Вишні”: Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з Євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. Цей вірш нагадує відому пейзажну мініатюру Т. Шевченка “Садок вишневий коло хати…”. Але Кобзареві образи Б.-І. Антонич трактує своєрідно. Тут і ототожнення героя з хрущем, отже, з природою, і згадки про вишні й соловейка як характерні ознаки рідної землі і джерело натхнення для митця. Поет стверджує думку про органічність літературної спадкоємності, естафети. Це явище природне, як і квітування вишні, пісні солов’я, як світанки…
«ВИШНІ»
Між Б.-І. Антоничем та читачами його поезій часто виникали непорозуміння. Виховані на сприйнятті класичного вірша описового характеру з обов'язковими формальними атрибутами (строфа, рима, розмір тощо), на народницькому його тлумаченні як естетизованої ілюстрації певної ідеї, як виконавця виховної чи пізнавальної ролі за рахунок художньої, вони не могли сприйняти Антоничевої лірики. Те, що достеменне мистецтво живе передовсім за законами краси, що воно витворює нову естетичну дійсність, рівновелику будь-якій іншій, для них не було визначальним. Тому поетичні тексти Б.-І. Антонича не знаходили належного прочитання. Зокрема, певне утруднення викликали колоритні метафори вірша "Вишні»:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
на мою думку, зовнішність людини - це дзеркало її внутрішнього світу. золота середина між духовним і матеріальним - це вміння поєднувати всі свої Я в одне ціле. важко заперечити, що матерільні блага відіграють одну з найважливіших ролей в житті сучасної людини. та чи можливо задовольнитись тільки грошима? я вважаю, що ні. коли у світі так багато зла, то, особисто мені хочеться додати щось позитивне й радісне. якби всі заможні люди ділилися б своїми статками з бідняками, то існувала б гармонія на планеті. не так вже і важливо: чи є в тебе гроші, чи ні. головну роль відіграє те, як ти до них ставишся. на жаль, зараз більшість готові вбити навіть не за мільйони, а навіть просто за лічені копійки. а чому тоді інші віддають останні гроші, аби лише принести користь. треба розуміти, що гроші, прикраси та інші матеріальні цінності - це всього-навсьго дрібниці, порівняно зі справжніми ллюдськими цінностями: коханням, дружбою, добротою, співчуттям.
Образне сприйняття світу як храму природи і розуміння художніх традицій Б.-І. Антонич поєднав у поезії “Вишні”:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й
пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з Євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі
села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. Цей вірш нагадує відому
пейзажну мініатюру Т. Шевченка “Садок вишневий коло хати…”. Але Кобзареві образи Б.-І. Антонич трактує своєрідно.
Тут і ототожнення героя з хрущем, отже, з природою, і згадки про вишні й соловейка як характерні ознаки рідної землі
і джерело натхнення для митця. Поет стверджує думку про органічність літературної спадкоємності, естафети.
Це явище природне, як і квітування вишні, пісні солов’я, як світанки…
«ВИШНІ»
Між Б.-І. Антоничем та читачами його поезій часто виникали непорозуміння. Виховані на сприйнятті класичного вірша описового характеру з обов'язковими формальними атрибутами (строфа, рима, розмір тощо), на народницькому його тлумаченні як естетизованої ілюстрації певної ідеї, як виконавця виховної чи пізнавальної ролі за рахунок художньої, вони не могли сприйняти Антоничевої лірики. Те, що достеменне мистецтво живе передовсім за законами краси, що воно витворює нову естетичну дійсність, рівновелику будь-якій іншій, для них не було визначальним. Тому поетичні тексти Б.-І. Антонича не знаходили належного прочитання.
Зокрема, певне утруднення викликали колоритні метафори вірша "Вишні»:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
на мою думку, зовнішність людини - це дзеркало її внутрішнього світу. золота середина між духовним і матеріальним -
це вміння поєднувати всі свої Я в одне ціле. важко заперечити, що матерільні блага відіграють одну з найважливіших
ролей в житті сучасної людини. та чи можливо задовольнитись тільки грошима? я вважаю, що ні. коли у світі
так багато зла, то, особисто мені хочеться додати щось позитивне й радісне. якби всі заможні люди ділилися б своїми
статками з бідняками, то існувала б гармонія на планеті. не так вже і важливо: чи є в тебе гроші, чи ні. головну роль
відіграє те, як ти до них ставишся. на жаль, зараз більшість готові вбити навіть не за мільйони, а навіть просто
за лічені копійки. а чому тоді інші віддають останні гроші, аби лише принести користь. треба розуміти, що гроші, прикраси
та інші матеріальні цінності - це всього-навсьго дрібниці, порівняно зі справжніми ллюдськими цінностями: коханням, дружбою,
добротою, співчуттям.