Народився А. Давидов 1938р. в с. Бочках Конотопського району на Сумщині в сім'ї вчителів. Після закінчення в 1960р. Ніжинського педінституту працював учителем біології. Деякий час був на комсомольській, партійній роботі. Далі присвятив себе літературній діяльності: завідував відділом природознавства у журналі
«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім —
Директором видавництва «Молодь».
А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла
1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.
Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.
Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота гає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.
Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про
Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить
У цьому образі є всі ті якості, які притаманні для молодої дівчини в народних піснях, казках… Наталка вродлива, трудівниця, невсипуща хазяйка, розумна, чемна, привітна, ласкава, любить і шанує свою матір, але, поважаючи інших, вона вимагає поваги і до себе.
Петро — представник трудового народу.
Поставлений автором у типові умови тогочасної дійсності, сирота Петро виховується у чужій родині, з якої був вигнаний за те, що покохав доньку свого багатого покровителя (Наталка говорить, що Петро був бідний, любив її і за те потерпів і мусив її оставити), і блукає по заробітках.
Микола — сирота без роду, без племені, без таланту і без приюту.
У цьому образі І. Котляревський відтворив патріотизм українського трудового народу. Найсильніше почуття в Миколи — прагнення до особистої волі, прагнення позбутися залежності від багатіїв.
Тетерваковський — тип дрібного чиновника часів кріпосництва.
Тетерваковський — дворянин, але займає найнижчу посаду, яку могла одержати людина його середовища: він — возний, розвозив різні папери до повітових судів, виставляв майно на продаж тих, хто заборгувався. Складав також різним людям позови, скарги й ін.
Виборний Макогоненко — тип заможного українського селянина, який вибився на дрібного сільського урядовця.
Возний характеризує виборного як хитру і вертку людину. «Ти умієш увернутися — теє-то як його — хитро, мудро, недорогим коштом,— говорить він виборному, вмовляючи його згодитися висватати Наталку.
Терпилиха — типовий образ селянки-біднячки.
Усі вчинки і поведінка героїні визначаються перш за все глибокою материнською любов’ю. Вона якнайгарячіше хоче своїй дочці-одиначці щастя, бореться за нього. Але її розуміння щастя зовсім протилежне Наталчиному: для неї воно — в достатках. У минулому багата, а тепер дуже бідна, вона добре знає перевагу багатства над бідністю.
«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім —
Директором видавництва «Молодь».
А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла
1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.
Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.
Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота гає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.
Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про
Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить
Природу.
Наталка — народний ідеал української жінки.
У цьому образі є всі ті якості, які притаманні для молодої дівчини в народних піснях, казках… Наталка вродлива, трудівниця, невсипуща хазяйка, розумна, чемна, привітна, ласкава, любить і шанує свою матір, але, поважаючи інших, вона вимагає поваги і до себе.
Петро — представник трудового народу.
Поставлений автором у типові умови тогочасної дійсності, сирота Петро виховується у чужій родині, з якої був вигнаний за те, що покохав доньку свого багатого покровителя (Наталка говорить, що Петро був бідний, любив її і за те потерпів і мусив її оставити), і блукає по заробітках.
Микола — сирота без роду, без племені, без таланту і без приюту.
У цьому образі І. Котляревський відтворив патріотизм українського трудового народу. Найсильніше почуття в Миколи — прагнення до особистої волі, прагнення позбутися залежності від багатіїв.
Тетерваковський — тип дрібного чиновника часів кріпосництва.
Тетерваковський — дворянин, але займає найнижчу посаду, яку могла одержати людина його середовища: він — возний, розвозив різні папери до повітових судів, виставляв майно на продаж тих, хто заборгувався. Складав також різним людям позови, скарги й ін.
Виборний Макогоненко — тип заможного українського селянина, який вибився на дрібного сільського урядовця.
Возний характеризує виборного як хитру і вертку людину. «Ти умієш увернутися — теє-то як його — хитро, мудро, недорогим коштом,— говорить він виборному, вмовляючи його згодитися висватати Наталку.
Терпилиха — типовий образ селянки-біднячки.
Усі вчинки і поведінка героїні визначаються перш за все глибокою материнською любов’ю. Вона якнайгарячіше хоче своїй дочці-одиначці щастя, бореться за нього. Але її розуміння щастя зовсім протилежне Наталчиному: для неї воно — в достатках. У минулому багата, а тепер дуже бідна, вона добре знає перевагу багатства над бідністю.
Объяснение: