Авторський стиль Оноре де бальзака можнаДОКЛ впізнати за а) зображенням незвичаних героїв у незвичаних обставинах Б) Дотриманням правил трьох Єдностей в) Докладними описами персонажів та інтерєрів
Спочатку, коли тільки лиш дочитаєш твір, здається, що Дон Кіхот бідний безумець, що потонув у вирі власних мрій. Чоловік в 50 років раптово втрачає глузд і вирішує, що він ніхто інший, як лицар! Звучить абсурдно, але роман Мігеля де Сервантеса показує нам саме цю картину. Хоча може тут все значно глибше?
Дон Кіхот – збіднілий ідальго, який, начитавшись лицарських романів, схибнувся і став думати, що він і є лицар і віднині мусить здійснювати славні подвиги в ім’я своєї дами серця – Дульсінеї Тобоської. Дон Кіхот покинув реальний світ і занурився у світ власних фантазій. Чому він це зробив? Звичайно ж тому, що його не влаштовувало його власне життя. Проміняти бідну реальність на багату уяву – хіба в наш час не можна зустріти чимало таких прикладів? А Дон Кіхот, можливо, був одним з перших, хто наважився на таку “сміливість”. Тим не менш, він хотів робити добро іншим людям, а не тільки собі. І дарма, що часом це виглядало смішно і безглуздо, головне – його світлі помисли. Тож постає питанням чи справді Дон Кіхот безумець чи він просто мрійник, якого не задовольняли реалії його життя? Я думаю, що другий варіант і є відповіддю на запитання.
Чи є в сучасному світі такі самі Дон Кіхоти? Звичайно є. Сучасний світ дуже багатогранний. Часто він може видатись дуже складним і тому людині легше поселитися в своєму вигаданому світі, ніж жити в реальному. Боротися за добро здається дуже важкою справою, тому краще звершувати ці справи в своєму маленькому світі, де все видається набагато легшим і простішим. Мрійники Дон Кіхоти живуть на всіх континентах і є різними за віком: підлітки, дорослі і навіть люди похилого віку. Так легше, так краще, так простіше. Але чи не краще наважитись жити в реальному світі? Скинути з себе полуду донкіхотства і робити щось хороше для себе і своїх ближніх тут і зараз, а не лише в своїх фантазіях? Я вважаю, що реальність краще, ніж будь-які мрії. А людям-Дон Кіхотам я можу лише дати пораду – насмільтесь покинути свій фантастичний притулок і ви побачите наскільки прекрасне реальне життя!
Писала для іншої теми, але може щось з цього пригодиться
Світ козацьких пісень
Козацькі пісні - народні, історичні пісні та думи в котрих оспівується Козацька доба. Ці пісні не входили до репертуару придворних музик, їх співали здебільшого кобзарі та лірники. Саме вони в цих піснях розповідали звичайним людям про певні реальні факти і явища (боротьба з турецько-татарськими нападниками, перемоги і поразки козацького війська, чужинська неволя, рабство тощо). Але в першу чергу козацькі пісні оспівують ліричний образ козака, відтворюють його внутрішній духовний світ, думки і почуття, зроджені різними обставинами неспокійного козацького життя, передають романтику козацької волі.
Тематика козацьких пісень дуже широка: козацький побут і викликані ним почуття та думки, життя в походах без відпочинку, коли нема де прихилити голови, і домом стає зелена діброва чи темний байрак. Але найпоширеніша тема - прощання козака з рідними та його від´їзд з дому. Ці співанки завжди пройняті мотивом туги, при цьому патріотичні почуття відступають на другий план, основне місце займає смуток прощання з сім´єю, коханою дівчиною чи молодою дружиною. Тому в ліричних козацьких піснях козак часто сумує - «світом нудить», плаче. Туга посилюється мотивом самотності: єдиним другом козака є вір-ний кінь, що розуміє його настрій, хвилювання, охороняє в час небезпеки, попереджує про неї, а якщо господар загинув, сповіщає про це його рідних. Тема смерті козака є також дуже поширена. Причому в цих піснях, як правило, не змальовуються ні битви, ні поєдинки, не говориться про обставини смерті коза-ка, не пояснюються причини, чому він сам залишився лежати на полі бою. Картина загибелі козака постає доволі традиційною: вбитий він лежить під калиною чи тополею, очі накриті червоною китайкою (символ козацької слави, у дохристиянські часи червоний — колір смерті), над ним нахилився вірний кінь, над ним кружляє чорний ворон (теж символи смерті, представники потойбічного світу). У деяких співанках смертельно поранений козак розмовляє зі своїм єдиним другом-конем, який копитами в землі копає для нього могилу, просить його передати останню звістку рідним. Однак, незважаючи на мотиви страждань, нелегкої долі, смерті козака, цим співанкам властива і тема волі, воїнської звитяги, в них возвеличується патріотичний дух, безстрашність, самовідданість всенародній справі національного визволення, оспівується козацька слава. Символом козацької звитяги, нездоланності духу стає і насипана висока могила — пам´ятник воїнської доблесті.
Давність походження козацьких співанок виявляється і в їхній образності. Крім головного ліричного героя — козака, в них фігурують образи коня (який може говорити людською мовою, плаче над убитим козаком, просить прокинутись), сивої зозулі (розповідає козакові, що діється вдома, від нього несе звістку рідним), ворона, сокола; персоніфіковані образи сил природи, дерев (або всієї діброви, лісу, гаю) тощо. Для них властива й своєрідна метафорика. Так, наприклад, битва асоціюється з бенкетом , важка виснажлива битва змальовується як спорудження мостів чи греблі, поле бою — у вигляді зораної ріллі, засіяної кулями, смерть козака — вінчання з могилою. Давність походження такої художньообразної структури підтверджується її спорідненістю з давніми писемними пам´ятками - літописами, «Словом о полку Ігоревім». Тому козацькі співанки, що збереглися до нашого часу, є особливо цінними творами соціальної лірики. Вони стали основою подібних за тематикою і поетикою солдатських, рекрутських, вояцьких, жовнірських співанок.
Козацькі пісні і донині живуть у пам᾽яті українського народу. Вони також відомі далеко за межами України. Дуже влучно про творців і виконавців козацьких пісень висловився італійський письменник Д.Чамполі: шабля – їхній хрест, перемога – їхній Бог, а пісня – їхня молитва.
Спочатку, коли тільки лиш дочитаєш твір, здається, що Дон Кіхот бідний безумець, що потонув у вирі власних мрій. Чоловік в 50 років раптово втрачає глузд і вирішує, що він ніхто інший, як лицар! Звучить абсурдно, але роман Мігеля де Сервантеса показує нам саме цю картину. Хоча може тут все значно глибше?
Дон Кіхот – збіднілий ідальго, який, начитавшись лицарських романів, схибнувся і став думати, що він і є лицар і віднині мусить здійснювати славні подвиги в ім’я своєї дами серця – Дульсінеї Тобоської. Дон Кіхот покинув реальний світ і занурився у світ власних фантазій. Чому він це зробив? Звичайно ж тому, що його не влаштовувало його власне життя. Проміняти бідну реальність на багату уяву – хіба в наш час не можна зустріти чимало таких прикладів? А Дон Кіхот, можливо, був одним з перших, хто наважився на таку “сміливість”. Тим не менш, він хотів робити добро іншим людям, а не тільки собі. І дарма, що часом це виглядало смішно і безглуздо, головне – його світлі помисли. Тож постає питанням чи справді Дон Кіхот безумець чи він просто мрійник, якого не задовольняли реалії його життя? Я думаю, що другий варіант і є відповіддю на запитання.
Чи є в сучасному світі такі самі Дон Кіхоти? Звичайно є. Сучасний світ дуже багатогранний. Часто він може видатись дуже складним і тому людині легше поселитися в своєму вигаданому світі, ніж жити в реальному. Боротися за добро здається дуже важкою справою, тому краще звершувати ці справи в своєму маленькому світі, де все видається набагато легшим і простішим. Мрійники Дон Кіхоти живуть на всіх континентах і є різними за віком: підлітки, дорослі і навіть люди похилого віку. Так легше, так краще, так простіше. Але чи не краще наважитись жити в реальному світі? Скинути з себе полуду донкіхотства і робити щось хороше для себе і своїх ближніх тут і зараз, а не лише в своїх фантазіях? Я вважаю, що реальність краще, ніж будь-які мрії. А людям-Дон Кіхотам я можу лише дати пораду – насмільтесь покинути свій фантастичний притулок і ви побачите наскільки прекрасне реальне життя!
Відповідь:
Писала для іншої теми, але може щось з цього пригодиться
Світ козацьких пісень
Козацькі пісні - народні, історичні пісні та думи в котрих оспівується Козацька доба. Ці пісні не входили до репертуару придворних музик, їх співали здебільшого кобзарі та лірники. Саме вони в цих піснях розповідали звичайним людям про певні реальні факти і явища (боротьба з турецько-татарськими нападниками, перемоги і поразки козацького війська, чужинська неволя, рабство тощо). Але в першу чергу козацькі пісні оспівують ліричний образ козака, відтворюють його внутрішній духовний світ, думки і почуття, зроджені різними обставинами неспокійного козацького життя, передають романтику козацької волі.
Тематика козацьких пісень дуже широка: козацький побут і викликані ним почуття та думки, життя в походах без відпочинку, коли нема де прихилити голови, і домом стає зелена діброва чи темний байрак. Але найпоширеніша тема - прощання козака з рідними та його від´їзд з дому. Ці співанки завжди пройняті мотивом туги, при цьому патріотичні почуття відступають на другий план, основне місце займає смуток прощання з сім´єю, коханою дівчиною чи молодою дружиною. Тому в ліричних козацьких піснях козак часто сумує - «світом нудить», плаче. Туга посилюється мотивом самотності: єдиним другом козака є вір-ний кінь, що розуміє його настрій, хвилювання, охороняє в час небезпеки, попереджує про неї, а якщо господар загинув, сповіщає про це його рідних. Тема смерті козака є також дуже поширена. Причому в цих піснях, як правило, не змальовуються ні битви, ні поєдинки, не говориться про обставини смерті коза-ка, не пояснюються причини, чому він сам залишився лежати на полі бою. Картина загибелі козака постає доволі традиційною: вбитий він лежить під калиною чи тополею, очі накриті червоною китайкою (символ козацької слави, у дохристиянські часи червоний — колір смерті), над ним нахилився вірний кінь, над ним кружляє чорний ворон (теж символи смерті, представники потойбічного світу). У деяких співанках смертельно поранений козак розмовляє зі своїм єдиним другом-конем, який копитами в землі копає для нього могилу, просить його передати останню звістку рідним. Однак, незважаючи на мотиви страждань, нелегкої долі, смерті козака, цим співанкам властива і тема волі, воїнської звитяги, в них возвеличується патріотичний дух, безстрашність, самовідданість всенародній справі національного визволення, оспівується козацька слава. Символом козацької звитяги, нездоланності духу стає і насипана висока могила — пам´ятник воїнської доблесті.
Давність походження козацьких співанок виявляється і в їхній образності. Крім головного ліричного героя — козака, в них фігурують образи коня (який може говорити людською мовою, плаче над убитим козаком, просить прокинутись), сивої зозулі (розповідає козакові, що діється вдома, від нього несе звістку рідним), ворона, сокола; персоніфіковані образи сил природи, дерев (або всієї діброви, лісу, гаю) тощо. Для них властива й своєрідна метафорика. Так, наприклад, битва асоціюється з бенкетом , важка виснажлива битва змальовується як спорудження мостів чи греблі, поле бою — у вигляді зораної ріллі, засіяної кулями, смерть козака — вінчання з могилою. Давність походження такої художньообразної структури підтверджується її спорідненістю з давніми писемними пам´ятками - літописами, «Словом о полку Ігоревім». Тому козацькі співанки, що збереглися до нашого часу, є особливо цінними творами соціальної лірики. Вони стали основою подібних за тематикою і поетикою солдатських, рекрутських, вояцьких, жовнірських співанок.
Козацькі пісні і донині живуть у пам᾽яті українського народу. Вони також відомі далеко за межами України. Дуже влучно про творців і виконавців козацьких пісень висловився італійський письменник Д.Чамполі: шабля – їхній хрест, перемога – їхній Бог, а пісня – їхня молитва.
Пояснення: