Українські народні пісні є невмирущим джерелом вічної зваби, вони завжди лунають над нашими рідними просторами і легко злітають на крилах мелодій далеко за межу української землі. Без народних пісень взагалі неможливий повноцінний духовний розвиток людини та її життя. Пісню згадують старі і молоді, в колективі і на одинці, у будні і свята. Адже саме народні пісні володіють незвичайною здатністю полонити серця людей, саме вони мають крила, мелодію і слово. Саме пісні окрилюють бажання і підносять настрій, овівають радістю відпочинок і надихають у праці, тамують душевну біль і розраджують у горі, множать сили у боротьбі і не дають нам впасти духом. «Нема кращих співаночок, яку нашім краю», – пишаються перед усім світом рідною піснею українці.
Завдяки особливостям української народної пісні ми не тільки отримуємо невмируще джерело мудрості, але й єднають нас з родом, своїм народом і усім світом. А завдяки найдавнішім з найдавніших пісень, колядкам і щедрівкам, ми отримуємо можливість повернутися до минулого, до життя наших предків, краще зрозуміти все, що було у середньовіччі. Щедрівки і колядки найчастіше прославляють звичайну трудову людину, бажаючи добрим господарям статків і щастя, роблячи це щедрими кольорами поетичного домислу. Високою поезією в них овіюється постать української жінки, справжньої господині. Вона облагороджує все навколо, до чого б не доторкнулися її руки:
«По дрова пішла – золото внесла, По воду пішла – мед-вино принесла».
Не менш невтомний трудар та ще й воїн-богатир і красень, у якого може закохатися навіть королівна, – український парубок. У українського хлопця в піснях все незвичайне – і сила, і зброя, і кінь. А ось образи дівчат огорнені в народних українських піснях серпанком захоплення й ніжності, вони зачаровують нас поставою, працьовитістю і вродою.
З приходом весни по українській землі линули весняні пісні, так звані веснянки, усі до одної сповнені радісного і світлого відчуття відродження природи після зими:
«Розлилися води на чотири броди, Ой дівки, весна-красна, зілля зелененьке!».
Весняне відновлення природи завжди викликало надію і радість, тривожило молоді серця і вкладало в них надію на краще майбутнє. Лірична українська пісня несе в собі велику народну мудрість и високі моральні цінності. Герої народних пісень завжди були на боці скривджених, розрахунку в них протиставляється кохання, багатству – краса. Українська народна пісня поетизує вірність, щирість почуття, щедрість, доброту і працьовитість.
Наша рідна пісня була в походах по шляхам ратної слави, в кривавих січах, вона злітала з вуст кобзарів під тихий гомін кобзи, вона розповідала про героїв українського народу – Гонту і Залізняка, Кривоноса і Хмельницького, Дорошенка і Вишневецького. Українська народна пісня завжди була спільницею повстанців і борців за незалежність, чумаків, солдатів, жовнірів і заробітчан. Вона яскраво відображала і неволю, і кріпаччину, і важку долю українського трудового народу.
Пісні українського народу набули широкої слави та користуються популярністю у всьому світі, тому нас повинна переповнювати національна гордість, як переповнювала вона колись відомого українського письменника і драматурга О. П. Довженка: «Навряд чи співають так гарно і голосно, як у нас на Україні. Пишеться це не з бажання виставити себе перед світом у прибільшено-вигідному світлі, а в ім’я реалізму, з чим усі, хто співає, згодяться одностайно».
Линуть звуки благовісні, В’ється радість, наче птах. Наша дума, наша пісня Не загине у віках»
– відлунює словам О. Довженка вірш М. Рильського. Тому ж нехай українська пісня живе не тільки в наших серцях і побуті, але й на сцені і в безмежному просторі радіоефіру, нехай вона у первозданному вигляду підкорює простір Інтернету і соціальних мереж, приваблюючи нових прихильників серед молоді, серед таких, як ми.
» Кожен, хто сповнений благородних поривань, для Пузиря — дивна людина: «Чудні люди! Голодних годуй, хворих лічи, школи заводь, пам'ятники якісь став!.. Повигадують собі ярма на шию і носяться з ними, а вони... їм кишені продирають».
Грубість і цинічність Пузиря драматург майстерно передає через його мову, насичену дієсловами в наказовій формі, згрубілими фразеологізмами, лайливими словами: «Так ви зробіть у Мануйлівці бідність!»; « Це тобі не борщ, тут пробувать нічого —треба взять! Ти разумієш? Взять!»; «Ви ніколи не пробуйте, а просто — їжте!», «Порфирій, настали
зуби! Опите, стежка протоптана, шквар!»; про часті приїзди Калиновича говорить, що той унадився до них, «як свиня в моркву», називає вчителя «голодранцем», «учителишкою». Робітники у нього —«пси», «ідоли», співучаснику шахрайстві Михайлов— «голяк масті».
Завдяки особливостям української народної пісні ми не тільки отримуємо невмируще джерело мудрості, але й єднають нас з родом, своїм народом і усім світом. А завдяки найдавнішім з найдавніших пісень, колядкам і щедрівкам, ми отримуємо можливість повернутися до минулого, до життя наших предків, краще зрозуміти все, що було у середньовіччі. Щедрівки і колядки найчастіше прославляють звичайну трудову людину, бажаючи добрим господарям статків і щастя, роблячи це щедрими кольорами поетичного домислу. Високою поезією в них овіюється постать української жінки, справжньої господині. Вона облагороджує все навколо, до чого б не доторкнулися її руки:
«По дрова пішла – золото внесла,
По воду пішла – мед-вино принесла».
Не менш невтомний трудар та ще й воїн-богатир і красень, у якого може закохатися навіть королівна, – український парубок. У українського хлопця в піснях все незвичайне – і сила, і зброя, і кінь. А ось образи дівчат огорнені в народних українських піснях серпанком захоплення й ніжності, вони зачаровують нас поставою, працьовитістю і вродою.
З приходом весни по українській землі линули весняні пісні, так звані веснянки, усі до одної сповнені радісного і світлого відчуття відродження природи після зими:
«Розлилися води на чотири броди,
Ой дівки, весна-красна, зілля зелененьке!».
Весняне відновлення природи завжди викликало надію і радість, тривожило молоді серця і вкладало в них надію на краще майбутнє.
Лірична українська пісня несе в собі велику народну мудрість и високі моральні цінності. Герої народних пісень завжди були на боці скривджених, розрахунку в них протиставляється кохання, багатству – краса. Українська народна пісня поетизує вірність, щирість почуття, щедрість, доброту і працьовитість.
Наша рідна пісня була в походах по шляхам ратної слави, в кривавих січах, вона злітала з вуст кобзарів під тихий гомін кобзи, вона розповідала про героїв українського народу – Гонту і Залізняка, Кривоноса і Хмельницького, Дорошенка і Вишневецького. Українська народна пісня завжди була спільницею повстанців і борців за незалежність, чумаків, солдатів, жовнірів і заробітчан. Вона яскраво відображала і неволю, і кріпаччину, і важку долю українського трудового народу.
Пісні українського народу набули широкої слави та користуються популярністю у всьому світі, тому нас повинна переповнювати національна гордість, як переповнювала вона колись відомого українського письменника і драматурга О. П. Довженка: «Навряд чи співають так гарно і голосно, як у нас на Україні. Пишеться це не з бажання виставити себе перед світом у прибільшено-вигідному світлі, а в ім’я реалізму, з чим усі, хто співає, згодяться одностайно».
Линуть звуки благовісні,
В’ється радість, наче птах.
Наша дума, наша пісня
Не загине у віках»
– відлунює словам О. Довженка вірш М. Рильського.
Тому ж нехай українська пісня живе не тільки в наших серцях і побуті, але й на сцені і в безмежному просторі радіоефіру, нехай вона у первозданному вигляду підкорює простір Інтернету і соціальних мереж, приваблюючи нових прихильників серед молоді, серед таких, як ми.
Грубість і цинічність Пузиря драматург майстерно передає через його мову, насичену дієсловами в наказовій формі, згрубілими фразеологізмами, лайливими словами: «Так ви зробіть у Мануйлівці бідність!»; « Це тобі не борщ, тут пробувать нічого —треба взять! Ти разумієш? Взять!»; «Ви ніколи не пробуйте, а просто — їжте!», «Порфирій, настали
зуби! Опите, стежка протоптана, шквар!»; про часті приїзди Калиновича говорить, що той унадився до них, «як свиня в моркву», називає вчителя «голодранцем», «учителишкою». Робітники у нього —«пси», «ідоли», співучаснику шахрайстві Михайлов— «голяк масті».