«Життя прожити — не поле перейти» — говорить народне прислів’я. Мудрий народ висловився абсолютно правильно, у декількох влучних словах передана вагома думка.
Немає людини, яка б не замислювалась над сенсом життя. Життя таке складне, таке швидкоплинне, що іноді важко у всьому розібратись.
Для кожного сенс життя особливий, притаманний лише окремій особі. Він може полягати в красивому життя, великій кількості грошей, комфортно улаштованому майбутньому. Безсумнівно, що гроші є дуже важливими, адже без них неможливе нормальне людське життя, і немає нічого поганого в прагненні людей мати їх побільше. Але ситуація, коли жага до збагачення стає сенсом життя, коли людина не може спокійно ні відпочивати, ні розважатись, коли думки про гроші захоплюють її сутність, не залишаючи місця іншим думкам, не залишаючи місця для щастя, є зовсім ненормальною.
А для когось, може, навпаки, сенс життя полягає в постійному творчому пошуку нових технічних можливостей для всіх людей. Є люди, які не можуть прожити життя просто так, не залишивши після себе власної «спадщини» для нащадків. Це люди, що від Бога обдаровані. Вони пишуть прекрасні поетичні вірші, а може, й величезні романи, вони складають казково-неповторну музику, пісні.
Хтось поклав усе своє життя на розвиток вітчизняної науки, убачаючи в цьому сенс свого життя, своє призначення. Розвиток науки абсолютно неможливий без таких людей, вона живе й розвивається лише завдяки їм.
Є люди, які свій сенс життя бачать у створенні власної міцної та люблячої родини. Створити таку сім’ю дуже важливо, адже лише в ній виросте здорова й повноцінна, вихована дитина.
Мені ще важко визначити свій сенс життя, бо я лише завершую середню освіту, і попереду ще дуже багато роботи. І все ж я стою на порозі великих змін, і майбутнє доросле життя не видається мені таким далеким та недосяжним. Я сподіваюсь, що попереду в мене, можливо, й важке, але лише щасливе майбутнє. Зараз сенс мого життя — це подальше навчання, подальший саморозвиток та підвищення власного розумового рівня й опанування майбутньою професією.
Сенс життя — це важкий і дуже важливий вибір, кожен робить його по-своєму, з огляду на свої індивідуальні можливості й здібності. Але який би вибір ми не зробили, це наш вибір і тому має право на існування.
Повість Григора Тютюнника «Климко» переносить читача у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Головний герой твору Климко це хлопчик, що йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.
Климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся у нього рішучості та милосердю .
Це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з'явилося благородне бажання до й, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу.
Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг розплатитися за це життям. І ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших.
Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців.
Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення Климка з торбиною солі на станцію, до радянському полоненому і смерть хлопчика. Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. Та навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Тут і скосила його черга з німецького автомата: «Він уп'явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль...».
Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги.
Немає людини, яка б не замислювалась над сенсом життя. Життя таке складне, таке швидкоплинне, що іноді важко у всьому розібратись.
Для кожного сенс життя особливий, притаманний лише окремій особі. Він може полягати в красивому життя, великій кількості грошей, комфортно улаштованому майбутньому. Безсумнівно, що гроші є дуже важливими, адже без них неможливе нормальне людське життя, і немає нічого поганого в прагненні людей мати їх побільше. Але ситуація, коли жага до збагачення стає сенсом життя, коли людина не може спокійно ні відпочивати, ні розважатись, коли думки про гроші захоплюють її сутність, не залишаючи місця іншим думкам, не залишаючи місця для щастя, є зовсім ненормальною.
А для когось, може, навпаки, сенс життя полягає в постійному творчому пошуку нових технічних можливостей для всіх людей. Є люди, які не можуть прожити життя просто так, не залишивши після себе власної «спадщини» для нащадків. Це люди, що від Бога обдаровані. Вони пишуть прекрасні поетичні вірші, а може, й величезні романи, вони складають казково-неповторну музику, пісні.
Хтось поклав усе своє життя на розвиток вітчизняної науки, убачаючи в цьому сенс свого життя, своє призначення. Розвиток науки абсолютно неможливий без таких людей, вона живе й розвивається лише завдяки їм.
Є люди, які свій сенс життя бачать у створенні власної міцної та люблячої родини. Створити таку сім’ю дуже важливо, адже лише в ній виросте здорова й повноцінна, вихована дитина.
Мені ще важко визначити свій сенс життя, бо я лише завершую середню освіту, і попереду ще дуже багато роботи. І все ж я стою на порозі великих змін, і майбутнє доросле життя не видається мені таким далеким та недосяжним. Я сподіваюсь, що попереду в мене, можливо, й важке, але лише щасливе майбутнє. Зараз сенс мого життя — це подальше навчання, подальший саморозвиток та підвищення власного розумового рівня й опанування майбутньою професією.
Сенс життя — це важкий і дуже важливий вибір, кожен робить його по-своєму, з огляду на свої індивідуальні можливості й здібності. Але який би вибір ми не зробили, це наш вибір і тому має право на існування.
Климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся у нього рішучості та милосердю .
Це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з'явилося благородне бажання до й, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу.
Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг розплатитися за це життям. І ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших.
Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців.
Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення Климка з торбиною солі на станцію, до радянському полоненому і смерть хлопчика. Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. Та навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Тут і скосила його черга з німецького автомата: «Він уп'явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль...».
Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги.