У повісті «Захар Беркут» Франко наголошує на необхідності загальнонародного єднання, вважаючи, що лише тоді можна досягти найвеличнішої мети.
Сила народу в його єдності. Лише тоді, коли ми разом — ми є великою, майже непереможною силою. З історії ми бачимо, що, лише об’єднавшись в одне ціле, можна здолати будь-якого ворога, навіть найсильнішого. Саме так вважає герой повісті Захар Беркут, палко говорячи тухольцям свої останні слова: «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас». І це дійсно так, адже вони захищають свій «дім» від нападників, а значить, їх сила збільшується в декілька разів. У скрутну хвилину вся громада об’єдналась заради єдиної і величної мети, люди не зважали на загрозу своєму життю, не звертали уваги, що їх, може, чекає попереду смерть: «Товариші, сміло до останнього бою!».
Мужні тухольці перемогли в цій битві з чисельними татарськими військами. Звичайно, що події, зображені у творі, це лише невеличка частинка героїчних сторінок української історії, але на її прикладі ми бачимо, як важливо бути всім разом.
Наприкінці повісті Іван Якович Франко звертається до майбутніх поколінь із проханням не втратити здобутків наших пращурів, а навпаки, продовжувати справу відродження Батьківщини: «Давнє громадянство давно забуте… Чи не нашім дням судилось відновити його? Чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив Захар, а бодай у досвітках тої щасливої доби? »
"Спідничка і штани, якщо їх не підперізувати, неодмінно сповзають".
"Свого часу Софійка збирала стартовий капітал. Дуже мріяла про комп'ютер... Окрилена сподіваннями, взялася працювати в Сашка художником (підписувала картонки для товару) і реалізатором за сумісництвом. Більше двох днів не витримала... а вторгувала хіба на пачку морозива. Кинула це діло."
"Софійка мужньо витримала вливання тарілки супу... Витримала братикові рулади й енергійне стрибання ним по кімнаті. Витримала й роззявлену пащу підручника з математики..."
"... задивилась на захід сонця і уявила: вони з Вадимом Кулаківським стоять у цкркві перед вівтарем, а на ній - коралі..."
"Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури..."
"Десь аж коло дому братик задрімав. Обмостила його ковдрочкою, підібрала пустушку... Поправила шапочку, мимоволі замилувалася: справжнє тобі янголятко! Але далі хай самі бавлять свою дитину!"
"Тікала як уранці... Це ж треба! Відразу - такий серйозний поворот: у кафешку! А тоді дивуйся, чому така легковажна молодь."
"Софійка увімкнула світильник й розгорнула книжку. Хоч уже давно перечитала "Трьох мушкетерів", "Тома Сойєра", "Людину-амфібію", "Голову професора Доуеля", "Останнього з могікан" із татової бібліотеки, а також усі томи "Гаррі Поттера"... у хвилини відпочинку або розпачу її манили знайомі давні казки. Народні чи авторські (вони всі гріли Софійчину душу), аби тільки з щасливим кінцем. От і ця, про Русалоньку, так до серця припала!"
"Софійці не набридало морочитися з курчатами, пасти гусенят. Захоплено копала черв"яків для качок..."
"Цілувала свою вірну кицю. З не меншою ніжністю розцілувала братика... Скоро його можна буде вчити літер і лічбі. У Софійки вже давно заготовлено для нього цілий ящик таблиць і малюнків."
"Та впевненості не додалося: Софійка надто добре знала, що ніколи не зможе бути такою стильною, як Ірка Завадчук."
"Звичайно, як у казці: хату заметеш - сядеш посидиш, посуд помиєш - сядеш посидиш, хліба купиш - сядеш посидиш, з Ростиком погуляєш - сядеш посидиш..."
"І, що найгірше, їй анітрохи не хочеться рятувати цих скупеньких людців! Як там вчили на позакласному читанні у Тичини? "Та нехай собі, як знають, божеволіють, конають!.. Божеволіють, конають: нам - своє робить..." "Саме так: нам своє робить! Допоки може, Софійка робитиме все, що їй під силу!"
"Що таке життя? Куди дівається минуле? Куди діваємось ми?"
"Софійка вперше відкрила давно усім відому істину: вона нічого не знає і не розуміє в цьому житті."
"Гардероб чималий, шкода, що примітивний."
"Дякую, мамусю!" - кинулась мамі на шию, чого давно вже собі не дозволяла."
"Кинула оком в одне люстро. Звідти на Софійку ледь подивовано глянула... красуня. Така, якою мріяла стати: темне густе волосся, коралові уста й чиста ніжна шкіра..." (майбутнє)
"А ти все така ж!.. - замилувався дівчиною Вадим, - і красою, і розумом!" "Але Софійка, мабуть, виросла з того віку, коли купуються на білих коней, навіть із принцами на додачу! Ах, серце, серце! Невже ти так зачерствіло в буднях? Де той вогонь, що спалював тебе колись од кожного Вадимового погляду?.." (майбутнє)
"Я чув, що пишеш для дітей... у журналах. Пора б і книжку, як вважаєш?.." (майбутнє)
У повісті «Захар Беркут» Франко наголошує на необхідності загальнонародного єднання, вважаючи, що лише тоді можна досягти найвеличнішої мети.
Сила народу в його єдності. Лише тоді, коли ми разом — ми є великою, майже непереможною силою. З історії ми бачимо, що, лише об’єднавшись в одне ціле, можна здолати будь-якого ворога, навіть найсильнішого. Саме так вважає герой повісті Захар Беркут, палко говорячи тухольцям свої останні слова: «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас». І це дійсно так, адже вони захищають свій «дім» від нападників, а значить, їх сила збільшується в декілька разів. У скрутну хвилину вся громада об’єдналась заради єдиної і величної мети, люди не зважали на загрозу своєму життю, не звертали уваги, що їх, може, чекає попереду смерть: «Товариші, сміло до останнього бою!».
Мужні тухольці перемогли в цій битві з чисельними татарськими військами. Звичайно, що події, зображені у творі, це лише невеличка частинка героїчних сторінок української історії, але на її прикладі ми бачимо, як важливо бути всім разом.
Наприкінці повісті Іван Якович Франко звертається до майбутніх поколінь із проханням не втратити здобутків наших пращурів, а навпаки, продовжувати справу відродження Батьківщини: «Давнє громадянство давно забуте… Чи не нашім дням судилось відновити його? Чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив Захар, а бодай у досвітках тої щасливої доби? »
Цитатна характеристика Софії:
"Спідничка і штани, якщо їх не підперізувати, неодмінно сповзають".
"Свого часу Софійка збирала стартовий капітал. Дуже мріяла про комп'ютер... Окрилена сподіваннями, взялася працювати в Сашка художником (підписувала картонки для товару) і реалізатором за сумісництвом. Більше двох днів не витримала... а вторгувала хіба на пачку морозива. Кинула це діло."
"Софійка мужньо витримала вливання тарілки супу... Витримала братикові рулади й енергійне стрибання ним по кімнаті. Витримала й роззявлену пащу підручника з математики..."
"... задивилась на захід сонця і уявила: вони з Вадимом Кулаківським стоять у цкркві перед вівтарем, а на ній - коралі..."
"Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури..."
"Десь аж коло дому братик задрімав. Обмостила його ковдрочкою, підібрала пустушку... Поправила шапочку, мимоволі замилувалася: справжнє тобі янголятко! Але далі хай самі бавлять свою дитину!"
"Тікала як уранці... Це ж треба! Відразу - такий серйозний поворот: у кафешку! А тоді дивуйся, чому така легковажна молодь."
"Софійка увімкнула світильник й розгорнула книжку. Хоч уже давно перечитала "Трьох мушкетерів", "Тома Сойєра", "Людину-амфібію", "Голову професора Доуеля", "Останнього з могікан" із татової бібліотеки, а також усі томи "Гаррі Поттера"... у хвилини відпочинку або розпачу її манили знайомі давні казки. Народні чи авторські (вони всі гріли Софійчину душу), аби тільки з щасливим кінцем. От і ця, про Русалоньку, так до серця припала!"
"Софійці не набридало морочитися з курчатами, пасти гусенят. Захоплено копала черв"яків для качок..."
"Цілувала свою вірну кицю. З не меншою ніжністю розцілувала братика... Скоро його можна буде вчити літер і лічбі. У Софійки вже давно заготовлено для нього цілий ящик таблиць і малюнків."
"Та впевненості не додалося: Софійка надто добре знала, що ніколи не зможе бути такою стильною, як Ірка Завадчук."
"Звичайно, як у казці: хату заметеш - сядеш посидиш, посуд помиєш - сядеш посидиш, хліба купиш - сядеш посидиш, з Ростиком погуляєш - сядеш посидиш..."
"І, що найгірше, їй анітрохи не хочеться рятувати цих скупеньких людців! Як там вчили на позакласному читанні у Тичини? "Та нехай собі, як знають, божеволіють, конають!.. Божеволіють, конають: нам - своє робить..." "Саме так: нам своє робить! Допоки може, Софійка робитиме все, що їй під силу!"
"Що таке життя? Куди дівається минуле? Куди діваємось ми?"
"Софійка вперше відкрила давно усім відому істину: вона нічого не знає і не розуміє в цьому житті."
"Гардероб чималий, шкода, що примітивний."
"Дякую, мамусю!" - кинулась мамі на шию, чого давно вже собі не дозволяла."
"Кинула оком в одне люстро. Звідти на Софійку ледь подивовано глянула... красуня. Така, якою мріяла стати: темне густе волосся, коралові уста й чиста ніжна шкіра..." (майбутнє)
"А ти все така ж!.. - замилувався дівчиною Вадим, - і красою, і розумом!" "Але Софійка, мабуть, виросла з того віку, коли купуються на білих коней, навіть із принцами на додачу! Ах, серце, серце! Невже ти так зачерствіло в буднях? Де той вогонь, що спалював тебе колись од кожного Вадимового погляду?.." (майбутнє)
"Я чув, що пишеш для дітей... у журналах. Пора б і книжку, як вважаєш?.." (майбутнє)
Объяснение: