Кожна країна має свою пісню. Український народ вважається чи не найспівочішим у світі, а самі пісні, напевно, наймелодійнішими. Особливо нам притаманні історичні пісні, а також думи. Саме в історичних піснях ми можемо побачити зображення мужніх героїв, захисників своєї вітчизни. В Україні такими героями були козаки. Саме з часів козаччини історична пісня знайшла свого слухача. Вона передається з покоління в покоління. Цим самим зберігає самобутність і неповторність української нації. Та історична пісня відтворила не тільки історію. Вона подарувала цілу низку мужніх образів: від реально існуючих і до вигаданих народом. Це і Богдан Хмельницький, і Самійло Кішка, і козак Голота, та ще безліч різних неповторних особистостей. От, наприклад, історичні пісні «Ой, послав Бог Хмельницького» та «Чи не той хміль» оспівують неперевершеного ватажка, батька всього українського козацтва Богдана Хмельницького. Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється? Ой, той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Все своє життя Гетьман боровся проти польської навали. Відважно вів військо боронити рідну землю. Тому ці історичні пісні пронизані духом мужності, радості перемоги. Саме в таких піснях ми бачимо, як страждав український народ, як молив про свободу. І нарешті, через багато років, мрія кожного українця все таки здійснилась. Я вважаю, що роль таких історичних пісень у житті нашого народу є дуже важливою. Це наш внутрішній світ, наша самобутність, без якої ми не назвемося українцями
XIII век. Карпатское село живёт независимо и вольно, однако появляется боярин и считает себя полноправным хозяином края. Селяне не покоряются и побеждают боярина, объединившегося с монголами
В карпатское село Тухля приезжает боярин Тугар Волк. Князь Даниил даровал ему эти земли. Волк отправляется охотиться на медведей с гостями и смелой красавицей-дочерью Мирославой. Она получила мужское воспитание, обладает сильным духом и владеет навыками настоящего рыцаря. «Вот девушка! Такой бы подстать мужчиной быть» — восхищаются тухольцы, увидев её. Проводником бояре берут Максима Беркута, сына авторитетного в сельской общине старца Захара.
Во время охоты Мирослава проваливается в логово медведицы. В решающую минуту от смерти её Максим. В знак благодарности девушка горячо сжимает руку Молодые люди очарованы друг другом.
«Захар Беркут» (1971). Режиссёр: Леонид Осыка. Источник: YouTube.
Максим Беркут ведёт Тугара и Мирославу своим селом. Тухля находится в долине, окружённой со всех сторон скалами, в своеобразном котле. Сюда водопадом падает горный ручей, «извиваясь ужом по долине». Юноша рассказывает об общинном суде: на него собираются почтенные старцы села. Беркут зовёт и Тугара Волка. Но боярин считает оскорбительным быть равным смердам и не хочет приходить на суд.
В ущелье они видят Сторожа — огромный камень-столб, тухольскую святыню. Максим рассказывает легенду о нём. Когда-то на месте села было огромное озеро, власть над которым имела богиня смерти Морана. В нём не было ничего живого. Однажды царь великанов поссорился с Мораной, разбил окружающие озеро скалы, вся вода из него вытекла и потеряла свою силу. Тогда богиня смерти обратила царя в этот камень. Теперь он охраняет долину.
Кожна країна має свою пісню. Український народ вважається чи не найспівочішим у світі, а самі пісні, напевно, наймелодійнішими. Особливо нам притаманні історичні пісні, а також думи. Саме в історичних піснях ми можемо побачити зображення мужніх героїв, захисників своєї вітчизни. В Україні такими героями були козаки. Саме з часів козаччини історична пісня знайшла свого слухача. Вона передається з покоління в покоління. Цим самим зберігає самобутність і неповторність української нації. Та історична пісня відтворила не тільки історію. Вона подарувала цілу низку мужніх образів: від реально існуючих і до вигаданих народом. Це і Богдан Хмельницький, і Самійло Кішка, і козак Голота, та ще безліч різних неповторних особистостей. От, наприклад, історичні пісні «Ой, послав Бог Хмельницького» та «Чи не той хміль» оспівують неперевершеного ватажка, батька всього українського козацтва Богдана Хмельницького. Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється? Ой, той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Все своє життя Гетьман боровся проти польської навали. Відважно вів військо боронити рідну землю. Тому ці історичні пісні пронизані духом мужності, радості перемоги. Саме в таких піснях ми бачимо, як страждав український народ, як молив про свободу. І нарешті, через багато років, мрія кожного українця все таки здійснилась. Я вважаю, що роль таких історичних пісень у житті нашого народу є дуже важливою. Це наш внутрішній світ, наша самобутність, без якої ми не назвемося українцями
XIII век. Карпатское село живёт независимо и вольно, однако появляется боярин и считает себя полноправным хозяином края. Селяне не покоряются и побеждают боярина, объединившегося с монголами
В карпатское село Тухля приезжает боярин Тугар Волк. Князь Даниил даровал ему эти земли. Волк отправляется охотиться на медведей с гостями и смелой красавицей-дочерью Мирославой. Она получила мужское воспитание, обладает сильным духом и владеет навыками настоящего рыцаря. «Вот девушка! Такой бы подстать мужчиной быть» — восхищаются тухольцы, увидев её. Проводником бояре берут Максима Беркута, сына авторитетного в сельской общине старца Захара.
Во время охоты Мирослава проваливается в логово медведицы. В решающую минуту от смерти её Максим. В знак благодарности девушка горячо сжимает руку Молодые люди очарованы друг другом.
«Захар Беркут» (1971). Режиссёр: Леонид Осыка. Источник: YouTube.
Максим Беркут ведёт Тугара и Мирославу своим селом. Тухля находится в долине, окружённой со всех сторон скалами, в своеобразном котле. Сюда водопадом падает горный ручей, «извиваясь ужом по долине». Юноша рассказывает об общинном суде: на него собираются почтенные старцы села. Беркут зовёт и Тугара Волка. Но боярин считает оскорбительным быть равным смердам и не хочет приходить на суд.
В ущелье они видят Сторожа — огромный камень-столб, тухольскую святыню. Максим рассказывает легенду о нём. Когда-то на месте села было огромное озеро, власть над которым имела богиня смерти Морана. В нём не было ничего живого. Однажды царь великанов поссорился с Мораной, разбил окружающие озеро скалы, вся вода из него вытекла и потеряла свою силу. Тогда богиня смерти обратила царя в этот камень. Теперь он охраняет долину.
Объяснение: